fbpx
життєві історії
– Коли все добре було, мати, значить, не потрібна була! – зітхає шістдесятлітня Маргарита Максимівна. – Невістка взагалі ходила, ніс задерши, за весь час мені і десяти слів не сказала, напевно. Хоча я не ображала її ніяк! Сину, як не подзвоню: «Ти що хотіла, говори скоріше…» Ну ось, а тепер, як проблеми почалися і про мене згадали! Синові допоможу, а невістка нехай їде до своєї мами!

– Коли все добре було, мати, значить, не потрібна була! – зітхає шістдесятлітня Маргарита Максимівна. – Невістка взагалі ходила, ніс задерши, за весь час мені і десяти слів не сказала, напевно. Хоча я не ображала її ніяк! Сину, як не подзвоню: «Ти що хотіла, говори скоріше…» Ну ось, а тепер, як проблеми почалися і про мене згадали!

– Попросили про щось?

– Ага… Син вчора приїхав ніби як у справі, говорить у батька ж був перфоратор, якщо він зберігся, можна я його візьму ненадовго? Звичайно, тільки перфоратора їм зараз не вистачає, на орендованій квартирі-то! Приїхав, ходив, м’явся з перфоратором цим, я вже сама йому сказала – так викладай уже! Можна, каже, мамо, ми в тебе поживемо пару місяців, поки я роботу не знайду і ми квартиру не знімемо? Попросив їх нинішній господар звільнити приміщення, виявляється. Роботи немає, грошей немає, Іра, невістка, з дитиною. Ось так…

– Зрозуміло. Весело значить, скоро буде у вас? Коли переїжджають-то до вас?

– Переїжджають до мене? Хм. А з якою, власне, дива? Синові я сказала прямо: ти, звичайно приїжджай і живи, скільки потрібно, мій дім – твій дім, ти це знаєш. Онуку я теж завжди рада. Але Іра твоя хай їде до своїх батьків!

…Маргарита Максимівна живе в трьокімнатній квартирі, яку свого часу купували в шлюбі з покійним чоловіком, батьком її сина Вадима. Квартира, звичайно, далеко не шикарна – в звичайному панельному будинку, без особливого ремонту. Але зате велика.

Чоловіка не стало п’ятнадцять років тому. Синові зараз тридцять два і він давно живе окремо від матері. Вже на останньому курсі вузу хлопець зняв кімнату з одним, потім залишився там один, а шість років тому в його житті з’явилася Ірина і вони майже відразу почали жити разом.

Потім зареєстрували відносини і народили дитину, все так же проживаючи в орендованій квартирі.

– Після весілля йшли розмови про кредит! – розповідає Маргарита Максимівна. – Збиралися збирати перший внесок, як тільки одружилися. Але мабуть, не досягли успіху – це ж тільки на словах легко збирати гроші! Втім не знаю, що там у них і як. Я питала, що думаєте робити з квартирою, але… це ж не мого розуму справа, ти ж розумієш! На мене тільки пирхали і відмахувалися. Вони самі з вусами. Були…

Відносини з невісткою у Маргарити Максимівни, чесно кажучи, ніякі. Ні, ніхто ні з ким не сварився і нічого не ділили. Невістка просто ігнорує свекруху.

– Може бути, Іра на мене ображається за щось? – питала спочатку Маргарита Максимівна у сина. – Може, я їй не подобаюся?

– Ой, мамо, не звертай уваги, просто вона по природі людина нетовариська! – відповів Вадим. – Інтроверт. Знаєш таке слово? Вона дуже важко сходиться з людьми, любить бути одна…

– При всьому при тому заміж же якось вийшла! – знизує плечима Маргарита Максимівна. – Знайшла в собі сили і познайомитися і поспілкуватися з хлопцем, і зацікавити… А тут прямо важко їй «добридень» сказати! Знімаю я її, чи що?

Ірина майже ніколи не бере трубку, коли Маргарита Максимівна дзвонить, передзвонює потім Вадим, не спадає на гості під надуманими приводами, а перед візитами свекрухи просто йде з дому.

І навіть народження дитини не змінило ситуацію. Маргарита Максимівна раніше з нетерпінням чекала появи онуків, плануючи бути прямо такою бабусею-бабусею – з казками, пирогами і в’язаними светрами з оленями. Але від дитини її плавно відтерли.

– До онуку прийти – ціла справа, домовлятися за тиждень потрібно і ще не факт, що в день тебе до нього допустять! – розповідає Маргарита Максимівна. – То пронос, то золотуха. Дитина вже забути мене встигав від зустрічі до зустрічі, реагував, як на незнайому тітку… Він взагалі у нас, чесно кажучи, дикий, людей боїться! Мати нікуди його не водить, у неї теж ніхто не буває. Не дивно здичавіти…

Батьки Ірини живуть досить далеко і в вихованні онука участі не приймають. Маргарита Максимівна тепер уже теж не наполягає на регулярному спілкуванні.

– Насильно милим не будеш! – розводить руками вона. – Може і краще, дійсно, мені не прив’язуватися до дитини. Нехай живуть, як хочуть!

…Останнім часом в житті сина йде якась чорна смуга. З’ясувалося, що Ірині з декрету виходити по суті нікудию Щось подібне чотири місяці тому відбулося і з фірмою, в якій працював Вадим. Чоловік виявився на вулиці. Знайти іншу роботу швидко не виходить. Весь цей час живуть абияк, ледве зводять кінці, перебиваються випадковими підробітками. До цього часу тягнули якимось дивом.

Але днями трапилася остання крапля – господар знімною квартири заявив, що має намір продавати свою нерухомість. Вже є покупець і квартиру треба звільнити протягом пару тижнів.

Зняти зараз іншу квартиру, заплатити комісійні агентові і страховку новому господареві, організувати переїзд і перевіз скарбу, якого накопичилося віз і візок, фінансово просто немислимо.

Єдине, що прийшло Вадиму в голову – попроситися поки до матері. На пару-трійку місяців. Звичайно, вони будуть намагатися встати на ноги якомога швидше і як тільки Вадим знайде роботу, тут же знімуть хоч кімнату і з’їдуть.

Але Маргарита Максимівна встала в позу.

– Та ноги об мене витирали, розмовляли через губу, трубку не брали, складно вона з людьми сходиться! А тепер значить, потрібно стало і ніяких складнощів? Бери квиток і нехай Іра їде в до своєї мами, ось і все.

– Ну так теж не можна! – умовляє Маргариту Максимівну подруга. – Це ж твій син, його сім’я… Потрібно, напевно допомогти у важкий момент?

– Синові я сказала – приїжджай і живи, без проблем! – знизує плечима Маргарита Максимівна. – А з його дружиною ділити територію я не зобов’язана. Буде повз мене шморгати, не піднімаючи очей, ні добрий день, ні до побачення – вона інтроверт! Навіщо мені це треба в своєму будинку? Буду сидіти і думати, чому вона така, ніж я її образила… Нехай син відправляє до батьків і це не на Північний полюс же! А сам встає тут на ноги…

– Але ти ж розумієш, це все може затягнутися. За чотири місяці він нічого не знайшов, а скоро грудень, Новий рік на носі. Він буде тут, сім’я там… Не справа це!

– А це не мої проблеми! – розводить руками Маргарита Максимівна…

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page

facebook