─ Доброго дня…
Андрій озирнувся. Затамував подих. Неймовірної краси очі спинились на ньому.
─ Слухаю вас, – усміхнувся привітно.
─ Не підкажете, де тут триста друга аудиторія?
─ Зараз саме туди і йду.
─ Проведете мене?
─ Звісно.
Доки піднімались на третій поверх – розговорились. Дівчина мала дуже красиве ім’я – Єва.
─ Всі називають мене Євунею.
─ Мені теж можна?
Подарувала чарівну усмішку, кивнула. Лиш на мить спинилась, щоб поправити неслухняне золотаве пасмо волосся, що вибилось із зачіски і легко впало на плече. Андрій замилувався тим видовищем. Важко було відірвати погляд. Ця дівчина притягувала магнітом. Дивно! Хіба ж він бодай був колись таким нерозважливим, щоб піддатися чарам першій-ліпшій кралечці? Такого за ним ніколи не водилося. До сьогодні… Сам на себе розсердився. Відвів очі від Єви. Вона здивовано повела бровами.
─ Усе добре? – запитала тихенько, ніби муркнула.
─ Так. Дякую… А ви…
─ Можна на «ти», – сказала невимушено.
─ Ти також тут навчаєшся? Чому раніше не бачив?
─ Бо лише тиждень тому ми з батьками переїхали сюди жити. І в цьому вузі я лише перший день сьогодні…
─ А раніше де жили?
─ В Трускавці.
Нарешті – потрібна аудиторія. На лекції сиділи поруч. Андрій ніяк не міг зосередитись. Нова знайома серйозно його зачепила. Серцем відчував, що віднині утратив спокій надовго…
Почали зустрічатись майже одразу. Після четвертого курсу одружилися. Батьки з обох сторін допомогли придбати однокімнатну квартиру.
Важко було. Спершу ледве кінці з кінцями зводили. Та врешті щастя усміхнулось, і Андрієві вдалося влаштуватися на роботу із пристойною оплатою…
За два роки народився синочок Любомирчик.
─ Треба брати позику в банку і купувати будинок, – заявила Єва. – Ти добре заробляєш. Можемо собі це дозволити.
─ Упевнена? Може, трохи почекаємо? Шеф обіцяє підвищення…
─ Не розумію, чого чекати! З моря погоди? – дружина почала дратуватися.
Андрій промовчав. Не варто починати суперечку на порожньому місці…
Уже за кілька місяців після тієї розмови подружжя в’їхало в будинок у передмісті. Він ще потребував ремонту, але навіть такий був неймовірно затишним і милим. Єва з першого погляду закохалась у нове помешкання.
─ Як тут гарно! – раділа, і очі спалахували сонячним сяйвом. – Наше сімейне гніздечко… Любий, чуєш? Ми зробимо з нього лялечку! Правда?
─ Авжеж! – Андрій пригортав дружину до себе і почувався найщасливішою людиною у світі…
Синочок підростав. У оселі нарешті завершився ремонт. І тепер Єва взялась до облаштування прибудинкової території.
─ Потрібно найняти ландшафтного дизайнера, – сказала якось увечері, коли страшенно стомлений Андрій насолоджувався ароматним чаєм і спокоєм. Він аж здригнувся від несподіванки. Здивовано подивився на дружину.
─ Хіба ж ми самі не впораємось? У мене за два тижні – відпустка. Зробимо все, як приїдемо з відпочинку. Можна трохи ще почекати… Зате зекономимо величезні гроші. Та й облаштуємо обійстя, думаю, не гірше від модного дизайнера. У тебе ж такий вишуканий смак…
─ Не будь жлобом! – гнівно жбурнула йому в обличчя колючки слів. Її очі зблиснули хижим вогнем…
─ Ти чого? – ошелешено випростався, вдивляючись у обличчя коханої. – Не гарячкуй. Коли вже так не терпиться – я знайду спеціаліста. Але поїздку в Таїланд доведеться перенести на наступний рік.
─ Але ж ми вже все спланували! Ти знаєш, як я хочу там побувати!
─ Єво! Ти вже не маленька дівчинка і маєш розуміти, що варто більше економити. Ми ще не розрахувались із банком. Позика була чималою, сама знаєш. Тож доведеться затягнути паски. Отже – або відпочинок, або дизайнер. Вибір за тобою…
Андрій уперше був таким категоричним. Єва страшенно образилась. Не звикла до того, щоб він їй відмовляв у забаганках. Тож навіть спати того вечора пішла в дитячу кімнату. Демонстративно. Так, щоб дошкулити чоловікові…
А наступного дня, коли прийшов із роботи, на нього чекав теплий прийом і смачна вечеря. Дивовижні метаморфози – інакше й не скажеш…
─ Знаєш… Я подумала. Поїдемо на відпочинок, а біля будинку самі все облаштуємо, – вона грайливо усміхалась. Кішка нарешті заховала кігтики…
─ Радий це чути! Не сварімось більше через такі дрібниці. Воно того не варте…
─ Обіцяю більше не вередувати, – у її словах і очах було стільки розкаяння, що Андрій не витримав і обійняв Єву.
Світ насправді тісний. Тож коли в Таїланді зустрів свого шкільного товариша – не здивувався. Валерій відпочивав із розкішною брюнеткою. Андрію ж, підсміюючись, розповів, що вдома лишив дружину з двома дітьми і втік якнайдалі, щоб нарешті насолодитися спокоєм.
─ Із коханкою? – Андрій осудливо похитав головою.
─ А чому б і ні? Ти невиправний! Такий же старомодний, як і раніше. Невже не знаєш, що їздити з дружиною на відпочинок у наш час – неактуально?!
─ Кожному своє… Ліпше розкажи, чим займаєшся.
─ Кручусь, як муха в окропі! Відкрив кілька магазинів спорттоварів. Із того й живу. Як бачиш – не бідую. А ти?
─ Працюю в одній компанії програмістом.
─ З твоїм розумом треба на себе горбатитись, а не на чужого дядька!..
Ті слова глибоко запали в душу. І навіть після повернення додому Андрій не знаходив спокою. Врешті зважився і поговорив із Євою. Запропонував відкрити міні-пекарню. Дружина радо підтримала…
Справи швидко пішли вгору. Від замовлень не було відбою. У пекарні було кілька найманих працівників – молодих, енергійних, закоханих у свою роботу. Вони випікали справжні шедеври. Тож незабаром Андрій відкрив іще кілька торгових точок для реалізації товару…
Швидко погасили позику в банку. Придбали іномарку. Андрій прагнув, аби його родина мала все, що забажає…
─ Треба добудувати другий поверх, – Єва знову взялася за старе.
─ Не розумію – навіщо. Просторий великий будинок. Місця вистачає усім…
─ А для гостей? Раптом хтось приїде з ночівлею.
─ У нас є одна вільна кімната і величезна вітальня.
─ Ні, Андрію! Другий поверх потрібен! – очі дружини хижо заблищали. Кішка знову вийшла на полювання, і пощади не чекайте…
Чоловік роздратовано махнув рукою, мовляв, роби, як хочеш… А за два дні вже робітники розвантажували у дворі будматеріали…
Ранковий дзвінок вивів Андрія з рівноваги. Телефонував Валерій.
─ Друзяко. Виручай! – голос товариша був дуже схвильований.
─ Що сталося?
─ Один із моїх магазинів прогорів. Ще й дружина подала на розлучення і поділ майна. Я у боргах, як у шовках. Можеш трохи позичити? Я поверну…
─ У мене є краща пропозиція: будьмо партнерами! Я вже давно міркував, що треба трохи розширитись. Думав про нічний клуб… Ти як щодо такої ідеї?
─ Ще питаєш! – Валерій зрадів невимовно. – Коли можемо зустрітися?
─ Хоч зараз.
─ Буду за пів години… Домовились.
Владнали усі формальності. Стали працювати разом… І за кілька років, не обмежуючись нічним клубом, відкрили ще й готельний комплекс…
─ Я хочу працювати разом із вами. Набридла пекарня! Нудно…
Єва сиділа на терасі, потягувала улюблений коктейль і зорила котячими очима то на Андрія, то на Валерія.
─ Справді? – здивувався Андрій. Уперше вона про це заговорила. – Якщо вже так хочеш, то почнеш із роботи адміністратора готелю.
─ Чому не директора? – зиркнула невдоволено.
─ Бо маєш іще повчитися. Це не легкий хліб.
─ Валерію, зглянься хоч ти наді мною! – Єва манірно надула пухкі губки.
─ Євочко! – той театрально розвів руками. – Але ж Андрій каже правильно. Освоїш усі ази – і тоді місце директора буде твоїм.
─ Гаразд! Переконали…
Хоч і погодилась, та була помітно незадоволена. Навіть розкричалась на Любомира за погано виконане домашнє завдання, зриваючи дурну злість. Андрій скоса позирав, та промовчав. Не хотів розпікати ще більше. Як кажуть, не буди лихо…
─ Вона віддалилася від мене, – Андрій шукав розради в ліпшого товариша.
─ Що ти кажеш? Не вигадуй, – Валерій махнув рукою. – Тобі здається.
─ Ні. Єва уникає мене. Відмовчується. Щось приховує… Між нами кажучи, вже навіть в одному ліжку не спимо кілька місяців…
─ Нічого собі! – присвиснув товариш. – То поговори з нею.
─ Намагався. І не раз…
─ І що?
─ Дратується. Кричить, що я хворий… Може, і так… Та мені останнім часом здається, що в неї хтось є…
Ці слова леди-ледь чутно промовив той.
─ Та не може такого бути! Єва так ніколи з тобою не вчинить, – Валерій здивовано дивився на друга і не знаходив більше слів.
─ Думаєш?
─ Упевнений…
Від серця трохи відлягло. Полегшало. Мабуть, він і справді згущує фарби…
Валерій обіймав свою гарячу кішечку!
─ Андрій здогадується, що в тебе хтось є.
─ Ти ну? – Єва налякано округлила очі. – І що тепер?
─ Рано чи пізно про все дізнається. Треба не дрімати, а діяти.
─ За тим планом?
─ Так… Іншого немає…
─ І хто це зробить?
─ У мене є потрібна людина.
─ Надійна?
─ Навіть не сумнівайся…
Єва притулилася до коханця. Валерій заплющив очі. Яке блаженство!..
… Андрій вертався додому. Пригальмував біля воріт. Раптом у дзеркалі заднього виду промайнула тінь. Озирнувся. Темна постать стояла біля автівки. Хто це такий? Що йому треба? Вийшов із машини.
─ Я можу вам чимось допомогти? – насторожено вдивлявся у темряву.
Чорна тінь поворухнулась, і рушила до нього. Андрій рвучко відскочив убік. За хвилину він упав. Великими очима від вдивлявся десь далеко в небо.
Звістка про цю ситуацію з відомим місцевим бізнесменом вмить розлетілась містечком…
На похороні запухла від сліз Єва у дорогій чорній сукні раз у раз мліла-падала на плече товариша свого покійного чоловіка.
─ Бідолашна! – хитали головами присутні. – Важко їй!
Стільки людей прийшло провести в останній путь Андрія – яблуку було ніде впасти.
─ Коли вже все закінчиться? – шипіла на вухо Валерію Єва. – Вже набридло показувати всім, як мені важко!
─ Не смикайся! Тихо! Бо ще запідозрять щось…
Єва послушно стала лити сльози за колишнім чоловіком…
За матеріалами zolotapektoral.te
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – waking-up
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook