Кожного року через це у нашій сім’ї були різні думки. Коли я подорослішав, то вирішив дізнатись, чим же так важлива береза на нашому подвір’ї. Коли бабуся про все мені розповіла, я остаточно вирішив – коли побудую свій будинок
Я живу майже в центрі міста. Правда, це не центр, яким його вважає більшість жителів, але дійсно географічний центр – так каже мій тато, а я йому вірю. І в цьому самому географічному центрі розташований наш невеликий будиночок із садом, таким же старим, як будинок.
Усе в саду, як належить: дві яблуні, два вишневих дерева, одна груша, дві сливи і… одна величезна стара береза. Я не пам’ятаю жодного року, щоб хто-небудь із дорослих не заводив би розмови про те, що час її спиляти, зрубати тощо. І щоразу хтось із родини обов’язково заперечував, причому дуже наполегливо.
Коли я був зовсім маленький, то майже не звертав уваги на ці суперечки рідних. Нарешті поцікавився: у чому ж річ? І бабуся розповіла мені історію “не фруктового” дерева в нашому саду. Виявляється, що майже весь рід наш починався з цієї берези.
Ще прадід із прабабусею, будуючи дім, посадили три берези, що піднімалися так швидко, росли так красиво, що всі сусіди заздрили хазяям, хоча ще навіть жодного яблучка в саду не виросло. А під час війни дві берези пропали, обидві були пошкоджені осколками.
Наша родина дуже переживала, тому що усі звикли вважати ці три берези символом благополуччя і щастя всіх, хто мешкав в цьому будинку. І ставилися особливо уважно до єдиної, ще дуже красивої берези, яка залишилася.
Але роки йшли, не стало моїх прадідів, постаріли бабуся з дідусем, і, на жаль, постаріла береза: почали всихати гілки, зараз вона виглядає якоюсь літньою і вже не прикрашає сад і двір. Але розстатися з березою поки що ми не наважуємося: раптом із нею піде все добре і гарне, що є в нашій родині.
Ось така наша сімейна історія. Я колись обов’язково побудую свій будинок, і по саду будуть бігати наші з дружиною дітки і… обов’язково буде береза, і не одна…
Передрук без посилання на ibilingua – заборонено!
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
Недавні записи
- П’ять років минуло з того часу, як ми з сестрою перестали спілкуватися. І ось днями Анна мені написала повідомлення в одній із соц. мереж. І хоч мені дуже сумно без неї, бо росли ми з Анною наче сестри близнючки, та пробачити вчинок її чоловіка я не можу. Надто сильно він нам нашкодив свого часу. Дмитро прекрасно знав, що до суду я на нього не подам, бо надто сильно люблю сестру!
- Ми з живемо у великому будинку разом з мамою чоловіка. У Віри Павлівни в домі багато вільних кімнат, вона казала, що їй самотньо самій і запросила нас, поки ми з Олексієм не придбали ще своє житло. І ми на свою голову погодилися. Живемо, але мене все дратує до дрібниць. Поясню, чому. Все почалося з наших заручин, коли моя майбутня свекруха сказала Льоші: “Ти поспішаєш, дивися щоб не пошкодував”! Весілля було за її сценарієм. Я не пробачила. Вона лізе у все «куди пішли», «чому мені не сказали, що затримаєтеся», «що приготувати», а коли кажеш, що приготувати – свекруха готує не те, а на свій смак і багато, ніхто не з’їдає, летить у смітник. Віра Павлівна постійно гладить речі мого чоловіка, коли вони не потребують прасування. Днями причепилися до Льоші, що у нього маленький заробіток, а їй в її віці хочеться краще і якісніше харчуватися
- За вечерею донька сказала, що з нетерпінням чекає, коли знову побачить Марічку та маленьку Кароліну. Роман почервонів, а мені знадобився час, щоб прийти до тями і розкласти усе по-поличках. Лише на другий день я запитала чоловіка, хто така Марічка. Він мовчав, змінюючи колір лиця, як хамелеон, і я почала змушувати його відповідати на мої питання. Це в голові не вкладається. В мого чоловіка є позашлюбна дитина, а моя рідна сестра – її мама!
- Денис зателефонував мені, щоб спитати, як готувати відбивні і варити супчик, бо Наталя, бачте, образилась на нього, що він відмовив їй в покупці дублянки. Я як це почула, давай їй дзвонити, але виявилося, що Наталя заблокувала мій номер. Вона в нас сама знаюча і сама розумна і їй нічиї поради не потрібні. Зі свого боку мені шкода мого братика, що в нього така сім’я. Він у мене добряга і трудоголік. Та Наталка не цінує в ньому ці якості
- В церкві людей було не багато, мабуть через негоду. Та мій сусід Петро приїхав із невісткою, це я вже побачила, як підходила до воріт церкви. Після служби всі повільним ходом рухались до домівок. Я також боялась послизнутись і впасти, тому особливо не спішила, тай думала, що можливо сусіди мене покличуть, щоб підвезти. Аж тут такі верески, мій сусід Петро вигукував, щоб невістка вийшла з машини