Я розумію, всім під час недуги не легко. Однак це не привід грубіянити і говорити в наказовій формі до своїх близьких. Коли мій чоловік “злягає”, він поводиться в сто разів гірше дитини. Довго я мовчала і догоджала, але одного разу таки не стрималася.
Ми з чоловіком В’ячеславом одружені шість років. Він мені дуже подобається, і я б не проміняла його ні на кого іншого.
Його єдина проблема полягає в тому, що коли він занедужає, він поводиться так, що хоч з хати тікай. Варто просто застудитися, і В’ячеслав вже інша людина.
В’ячеслав щось “підхоплює” близько трьох разів на рік. Неважливо, чи це застуда, чи щось серйозніше, він завжди поводиться так, ніби ось-ось повинен мене покинути і полинути на небо.
Він майже не встає з ліжка і постійно видає дивні звуки. І крім того, він починає мені наказувати. Він хоче, щоб я бігала навколо нього, як служниця, чи медична сестра.
Щоразу одне й те саме.
– Людмило, принеси, будь ласка, серветки. Ти не звариш мені чаю? Я хотів би випити хорошого курячого бульйону з домашнім макарончиком, тоді я б точно почувався краще, – кидає він мені виклик.
А я завжди слухняно терплю, тому що розумію, що він погано почувається, і якщо я можу про нього піклуватися, то з радістю це зроблю.
Тиждень тому В’ячеслав знову зліг. Не знаю, горло це було чи застуда, але я з самого початку знала, що буде. Знову з’являється В’ячеслав, якого потрібно доглядати, щоб той швидше одужав. Я була до цього готова.
Але наступного дня після В’ячеслава я теж стала себе погано почувати. Мені було дуже погано, особливо в перші дні. У мене тріщала голова, і всю викручувало. Я трималася з останніх сил.
Коли я ледь підійшла до ліжка і акуратно прилягла, В’ячеслав навіть не дав мені очей стулити і одразу запитав, чи не зварю йому трав’яного чаю. Дуже вже йому хотілося.
– Невже ти не бачиш, що я також ледь на ногах стою? Мені потрібно хоч трішки полежати, – сказала я йому, і він затих.
Після двох годин неспокійного сну, коли я намагалася добре спітніти, В’ячеслав знову мене здивував.
– Не могли б ти сходити в магазин? У нас закінчується імбир і лимон, – запитав він мене.
І тут я не стрималася у висловлюваннях.
– Ти знаєш, що я теж погано почуваюся? Ти і сам міг би подбати про мене і про себе. Тобі ж вже краще, можеш і сам в магазин сходити, – розсердилася я.
В’ячеслав замовк і пішов до супермаркету сам.
А як ваші чоловіки переживають такі моменти?
Чи то тільки мені такий “ніжний” попався?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
