fbpx
життєві історії
Коли я приїхала до мами і сказала, що з Валерою розлучаюся, вона мене не зрозуміла, мало того, ще й давай з порога лякати. – Ти сама і дня не проживеш. Який би не був, але чоловік в домі. Невже ти думаєш, що сама поставиш на ноги Карину? Ти хоч розумієш, скільки сил і грошей тобі знадобиться. – Таких повчань в мою сторону линуло дуже багато, але я впевнена, раз маю свій дах над головою, то повинна впоратись. Толку з того чоловіка на дивані

Коли я приїхала до мами і сказала, що з Валерою розлучаюся, вона мене не зрозуміла, мало того, ще й давай з порога лякати. – Ти сама і дня не проживеш. Який би не був, але чоловік в домі. Невже ти думаєш, що сама поставиш на ноги Карину? Ти хоч розумієш, скільки сил і грошей тобі знадобиться. – Таких повчань в мою сторону линуло дуже багато, але я впевнена, раз маю свій дах над головою, то повинна впоратись. Толку з того чоловіка на дивані.

Я розповіла мамі, що не буду більше терпіти, і розлучаюсь з Валерою. Скільки я тоді наслухалася від неї…

– І як ти тепер плануєш жити? Аліменти маленькі, ти тільки-тільки з декрету вийшла? Каринка в садок ходить два тижні через два тижні. як ти собі це уявляєш? Чи ти на мене розраховуєш?

– Мамо, чи на тому Валері світ скінчився? Ну не підходить він мені. Ти б жила з таким чоловіком? Він кожного дня приходить з роботи вже “веселий”, а те, що він кожного дня дівчат міняв, як шкарпетки, я взагалі мовчу.  Та краще вже самій, ніж з таким, як він.

– Добре хоч квартира твоя, – хитала головою мама, – і то, дякуючи бабусі.

Ми з Валерієм і Кариною жили в моїй двокімнатній квартирі, бабуся подарувала її мені ще за життя, задовго до мого заміжжя. Мама не заперечувала, але завжди наголошувала, що квартира насправді її, просто вона робить для мене таку добру справу. А бабуся так зробила, тому що вона її про це надоумила.

– А ти не хочеш перебратися до мене? – запропонувала мама, – Удвох легше, а бабусину квартиру можна здати в оренду.

З точки зору економічної так було краще, вигідніше, але я знала, що моя мама – з не простим характером. Звикла командувати, точку зору визнавала тільки свою, інші були неправильні. Але виходу іншого і не було: колишній чоловік і так аліменти платив маленькі, а з народженням у нього дитини в новій родині, він ще і по суду виплати зменшив. А дочка, як тільки наступали холода, все застуду якусь підхоплювала. На аптеку тільки скільки йде.

Ми таки згодились переїхати до мами, як одразу ж почалось.

– Ти довго будеш телевізор дивитися, – пошепки вимовляла мені мама, – Кариночці спати пора! або: – Навіщо ти ці чоботи купила? У тебе ще ті добрі! Я віддавала мамі всі гроші від оренди своєї квартири, яку мама вперто іменувала бабусиною, оплачувала комуналку, а решта витрачала на себе і доньку.

Років через 2 після розлучення у мене з’явився чоловік. Розлучений, дітей немає, житло у нього було: однокімнатна квартира, в 40-ка хвилинах на метро від моєї. Заміж я виходити за Романа не планувала, мене влаштовували наші нечасті зустрічі, та й зрадою першого чоловіка я була сита.

– Ось піде Кариночка в школу, – говорила я своїй мамі, – тоді ми переберемося знову до себе, мені начебто підвищення світить. Мама качала скептично головою і казала: – Не до себе треба з’їжджати, а до чоловіка! Заміж треба йти. Твій роман тобі з’їхатися не пропонує?

Роман пропонував, я не хотіла. Я не проти була, щоб він приїжджав до нас з донькою в гості в мою квартиру, але жити разом… може бути коли-небудь потім.

І ось, Карині восени в школу, я вирішила цього літа перебратися від мами, про що їй і оголосила. – А орендарі? – спохопилася мама.

-Я їх попередила, – кажу, – дала місяць, потім в липні косметику оновлю і в серпні ми з’їмо.

– А як я буду жити? – задала мама наступне питання, – Мене з цим карантином на пенсію випроваджують. Ви з’їдете, хто буде комуналку оплачувати? І грошей від орендарів не буде. Як я на одну пенсію жити буду, ти подумала? -Мама, – кажу, – ти пропонуєш все життя жити з тобою?

-Цього я якраз і не пропоную, – усміхнулася мама, – ти повинна до чоловіка їхати, до Андрія тобто. Там дочку в школу і віддаси. Це правильно, дружина повинна жити на території чоловіка. Ну і що, що у нього однокімнатна! Потім разом іпотеку візьмете! Ось навіщо мені іпотека, якщо у мене квартира є? І навіщо мені їхати жити до Андрія в однокімнатну, коли я хочу без Андрія і в свою?

– Та квартира – бабусина, – дорікає мама, – по совісті якщо, ти і так на неї прав не маєш. Вона мені повинна була відійти. Дурницю я тоді зробила, коли вирішила, що треба її на тебе оформити! І потім, хороша ж ти, доню! Як було тобі важко, до мами прибігла, а зараз оперилася і на матір байди?

Виживай сама, мати, на свої копійки? З кожним днем мені все важче її терпіти. Разом з мамою жити вже просто неможливо, закиди кожен день, які чує моя дочка зовсім ні до чого.

І що робити? Виходити заміж, щоб мама продовжувала здавати в оренду “бабусину”, а якщо бути відвертою, то мою квартиру і спокійно жила собі на пенсії?

Або ж зробити, як підказує мені моє серце? Вона ж моя. Дочка скоро в школу, тим більше школа поруч з будинком, ніде далеко йти не потрібно.

Підкажіть, що робити? Кого слухати?

Фото ілюстративне – pixabay

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page

facebook