Коли я відчинила двері то побачила на порозі маму. Вона навіть не привітавшись почала проситися пожити у мене. Я не розуміла, як так можна, ти залишила свою дитину, а за кілька років спокійно приходиш, і як ні в чому не бувало просиш у неї дах над головою. Саме в цей момент зі своєї кімнати вийшов мій син, який бабусі ніколи в житті не бачив

Я заважала мамі влаштовувати своє особисте життя, тому коли мені виповнилося чотирнадцять років, вона спакувала в чемодан мій одяг і відправила в квартиру до бабусі, яка жала в сусідньому районі.

Мама нічим не допомагала, все купляла бабуся за свою пенсію. Мама ж насолоджувалася життям з новим кавалером.

Але відразу ж наголошу, що бабуся мене дуже любила, адже я була копією батька. Так, жили ми не особливо шикарно, зате мені було комфортно бути разом із бабусею. Вона все ділила разом зі мною – любов, переживання, горе та радості. За це я їй дуже вдячна!

Та одного дня бабусі не стало. Я тоді навчалася на другому курсі університету. Ну і так як у бабусі, крім мене, нікого не було, то я стала єдиною спадкоємицею, і її квартира перейшла мені.

З мамою я повністю втратила зв’язок. Вона навіть не приїхала провести бабусю в останню путь, хоча їй телефонували, вона все знала.

І все б нічого, та через кілька років на моєму порозі постала мама. Тоді вона почала у мене просити, щоб я їй віддала цю квартиру, а пішла жити до неї. Їм з новим чоловіком стало тісно в двокімнатній, а моя трикімнатна їм підходила краще. Але я відмови їй. А потім я стала найгіршою дочкою в світі:

– Я твоя мати! І я житиму у твоїй квартирі! Чому ти така невдячна?

– А те, що мене бабуся поставила на ноги. А ти виставила мене за двері, відправила до бабусі, Я тобі була не потрібна. То за що я тобі маю бути вдячною? – відповіла я матері.

Тоді вона розвернулася і пішла. Але через п’ять років вона прийшла до мене знову. Я тоді вже була заміжня і в мене була дитина. Ми з чоловіком жили у моїй квартирі, обидва працювали.

Коли я відчинила двері і побачила там матір, то вона почала проситися пожити у мене. Я не розуміла як так можна, ти залишила свою дитину, а за кілька років спокійно приходиш, і як ні в чому не бувало просиш у неї пожити. Але тоді вийшов мій син і спитав:

– Матусю, а що це за жінка?

На що моя мама відповіла, що вона його бабуся. На що мій син не повірив і перепитав у мене.

– Котик, йди до кімнати, я повернусь і ми все з тобою обговоримо.

Тоді я запитала у матері навіщо вона до мене прийшла. Вона сперлася об стіну і стала лити сльози. Виявилося, що її чоловік її покинув, точніше, був шахраєм. Вони продали квартиру і думали купити більше, а він поцупив гроші і зник. А тепер їй нема де старість доживати.

– Я ж знаю, що ти не залишиш мене в такій біді. Я твоя рідна мати і я тебе виховала, тому й житиму у твоїй квартирі! – наголосила вона мені.

Я пустила її на кілька днів. А потім зателефонувала її двоюрідній сестрі і попросила, щоб моя мати пожила в неї у селі, господарство буде допомагати вести. Тітка Катя була не проти. Я б не змогла жити з тою жінкою під одним дахом.

Коли мама сідала в таксі, яке я оплатила, щоб її довезли до електрички, то вона вигукувала, що я погана дочка, і щоб я такого ставлення чекала і від власних дітей!

Я не вважаю себе поганою людиною. Я справедлива!

Чи не так? Що скажете?

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua

Передрук без посилання на ibilingua – заборонений!