Коли я зібралася заміж за Артема, який на 8 років був молодший од мене, мене вся рідня й подруги одмовяли! Казали, що я постарію раніше на багато, що він з часом знайде собі більш юну молодицю і буде або роги мені наставляти, або й піде до іншої.

Я ж нікого й слухати не хотіла – таке у нас з Артемом було світле й палке кохання, стільки мрій і спільних планів!

Мені 37 і ми вже як 7 років живемо разом з Артемом. Ми ніколи не конфліктували. Траплялися іноді якісь дрібні побутові чвари, але в кого їх не буває, це нормально. У мене навіть був якийсь період кілька років тому, що сама шукала привід для суперечки, не знаю чому. Але решта всього у нашому союзі було позитивне.

Чоловік працює на комп’ютері, у нього для цього виділено невелику кімнатку, так би мовити «робочий кабінет». У нас трикімнатна квартира, тому мене це цілком влаштовує: місця вистачає всім. Діток у нас не виходило, тож простору – вагон.

Моя ж робота більш динамічна, я – та людина, яка приходить з роботи, де на неї чекає ароматна вечеря. Для когось такий поділ обов’язків є неприйнятним, але нас з Артемом влаштовує.

І ось недавно мені вкотре треба було виїхати в інше місто, по роботі. Я, доки був час, приготувала, як і завжди в таких випадках, невеликий запас їжі, бо Артем може просто не помічати часу і не їсти цілий день. А потім або замовити щось з доставки, або харчуватися одними консервами.

Для мене йому готувати не ліньки, а ось про себе він піклується в останню чергу. Одним словом, наготувала та поїхала. Поїздка планувалася на чотири дні.

За кілька тижнів до цього я вже почувала себе не дуже добре, але вирішила, що в усьому винні несвіжі продукти з супермаркету або ще щось, буває. Але в поїзді мені стало так погано. Тому я розібралася з робочими справами, я вже ввечері сиділа в номері та дивилася ролики з інтернету. І в якомусь із них мова зайшла про позапланове материнство.

Коротше, наступного дня я купила тест. І диво – він виявився позитивним! Спершу я навіть не зрозуміла, що побачила. Але через кілька годин до мене стало доходити. Я стану мамою. Нарешті я стану мамою! Новиною хотілося поділитися з усім світом, але я вирішила почекати та розповісти новину чоловікові особисто.

Оскільки почувала я себе все ще не дуже, та й хотілося якнайшвидше розповісти Артему радісну звістку, я швидко завершила всі свої справи і взяла квиток назад за свій рахунок. Поїздка на чотири дні перетворилася на триденне відрядження.

Я хотіла зробити Артему сюрприз, тож не стала попереджати його про своє прибуття. Як виявилось, рішення було не найкраще.

Під’їжджаючи до будинку я побачила, що його автівка стоїть у дворі, тож Артем точно був удома. Піднялася на поверх, вставила ключ у двері.

На порозі мене зустрів різкий запах жіночих парфумів та пара чужих туфель на підборах. Одразу в халатику з’явилася й сама хазяйка взуття, з очима, наче два блюдця.

Щось у моїй голові клацнуло і замість того, щоб закотити сцену, я посміхнулася і сказала, що, мабуть, помилилася квартирою.

Сказала голосно, щоб чоловік мене теж почув. Невідома гостя нічого не відповіла, але я знала, що вона все зрозуміла. І, тим не менш, я вийшла з квартири і пішла в своє улюблене кафе поблизу. Там замовила собі обід, підключила ноутбук до вай-фаю та дивилася якусь нісенітницю десь близько години. Ні про що не думала. Взагалі.

Коли, за моїми підрахунками, вже можна було повертатися додому, я розрахувалася і пішла радувати чоловіка новинами. Він зустрів мене вже сам. Не було навіть легкого шлейфу чужого парфюму.

Артем попросив мене пробачити його, благав. Божився, що це було в нього вперше і більше не повториться. Що йому було самотньо і гірко, але він не хотів мені в цьому зізнаватись. Я не хотіла влаштовувати сцени, та й сил у мене для цього не було.

Я попросила чоловіка вислухати мене дуже уважно. І десь півгодини розповідала йому про свої почуття тихим, ледве чутним голосом. Не дорікаючи і не соромлячись. Просто говорила про те, що було на душі. Навіть не дивилася у його бік.

Вже потім, коли закінчила, я помітила, що все моє обличчя мокре і червоне, я навіть не відчула, як проплакала весь цей час. Без схлипів, сльози лилися просто собою. Артем відповів, що все усвідомив і дуже шкодує.

Наступного дня я таки зізналася: тепер ми будемо батьками. Ця новина змусила плакати вже мого чоловіка. Він знову просив мене пробачити йому, але мені вже не було сумно. Сторінку було перегорнуто. Починалася нова віха у наших відносинах.

З того часу минуло кілька місяців, я при надії. Але тепер я згадую про ту подію як про якусь дрібницю. У своєму чоловіку я більш ніж впевнена.

Він допомагає мені у всьому, працює ще більше, ніж раніше. А я пішла у декрет. Я розумію, що нічого хорошого тоді не сталося, але зараз я точно знаю, що нам з дитиною буде приділена належна увага і турбота. Хіба це не важливіше за якусь одноденну інтрижку?

Я вважаю, що важливіше. Найважливіше. Напевно, багато жінок зі мною не погодяться. Але у мене своя думка. Повірте, домашній побут та рутина іноді змушують нас помилятися. Але головне – це те, як ми ставимося одне до одного решту часу. Я відчуваю любов і турботу Артема і не шкодую, що простила.

Передрук без посилання заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.