Коли їхала Ольга в Італію, залишила доньку з мамою, пнулася, надсилала рідним гроші. Коли все почалося в Україні, материнська душа не витрамала. Ольга вирішила повернутися із заробітків і дізналася, що мама витратила всі її гроші.

Коли чоловік її покинув, Ольга поставилася до цього навмисне спокійно. Без сцен віддала всі його речі, благо жили вони весь цей час у її будинку. Денис не те щоб сильно каявся, але було видно, що він відчуває свою провину. Але вчинити інакше йому заважали банальна невпевненість і тремтіння в колінах.

Олі було 25 років, розлучена, з  дитиною на руках. Будинок, вірніше половина будинку, хоч і своя, але в селі.

Роботи немає, грошей, зрозуміло, також. Три тисячі гривень на місяць аліментів на дочку нічого не вирішували. Перспектив – жодних.

Ольга вже здогадувалася, що робитиме далі. Звісно, ​​їхати на заробітки до іншої країни. Колишня однокласниця давно кликала її до Іспанії, пообіцявши не надто високий, але заробіток.

Залишивши маленьку дочку у мами, Оля на останні гроші придбала квиток на літак в один бік і вирушає в зовсім іншу країну, де зі знайомих у неї тільки давня шкільна подруга, з якою вони не бачилися вже 4 роки, а з навичок – лише прибирання вдома, прання одягу, догляд за старенькою бабусею. Може якось влаштується, сподівалася молода, жінка. Вона мала допомагати рідним в Україні, але треба ще винаймати кімнату й харчуватись на щось.

Перший місяць був найскладнішим. Роботи в селі було набагато більше, до того ж за неї ніяк не платили. Але за кордоном, коли не знаєш мови та звичок чужих тобі людей, ще важче.

Через півроку стало трохи легше. Оля знайшла ще кілька українських жінок, познайомилася і почала винаймати з однією з них квартиру.

Разом з Іриною жилося якось веселіше та простіше. І якщо спочатку грошей дуже не вистачало навіть на їжу, то тепер після щомісячного відправлення коштів додому навіть дещо залишалося. Небагато, але все ж таки.

Більшу частину зарплати жінка переводила матері на картку з умовою, що та відкладаме частину суми для збереження.

Минули так 8 років, в Україні почалися сучасні події. І Ольга вирішила їхати додому, до дочки й мами.

В Іспанії вона, хоч і колись і сподівалася, так і не змогла завести серйозних романтичних відносин: по-перше, просто не було бажання, а по-друге, ніхто не сприймав серйозно чужинку. Хоча, треба сказати, вивчивши мову і зрозумівши, як тут все працює, Ольга почала отримувати набагато більше грошей, працюючи на приватну фірму і так само  прибираючи, але тепер на набагато більшій кількості об’єктів.

Навіть купила недорогу машину та здала на права. Квартирку вона все ще винаймала, але вже сама, а на їжу йшло зовсім мало грошей: через теплий клімат харчуватися салатами виявилося навіть краще, ніж ситною їжею, як раніше в селі.

Та пів року тому вона вирішила поїхати додому. Грошей вистачить навіть на те, щоб відкрити якусь свою справу у майбктньому. Іспанія втомила. Настав час вирушати.

Однак у розмові з рідною матір’ю розкрилися нові, не дуже приємні деталі. Виявляється, гроші, які Ольга пересилала всі ці роки, благополучно втекли до кишені рідного брата, він на них у місті «будиночок» збудував.

На сьомій спробі, бо попередні не мали успіху,  брат узяв слухавку:

– Алло?

– Алло, Богданчику, рідний. Що ж ти мовчав, що мої гроші у тебе опинялися, що ти їх у мами й Даринки забирав? Як життя, як дім?

– Оль, послухай. Нічого твого в мене не було. Мені мама іноді допомагала, хочеш, з неї і спитай. А в мене часу нема.

– Та ти при своєму розумі, я ж тут 8 років життя лишила?! Як мені бути?!

– Олю. Ти тут не потрібна. Навіть дочка тебе забула. Он я акцент уже чую. Залишайся там, де ти є, і просто живи. Приїдеш – нічого не я тобі не віддам, хоч до суду подай. Життя таке. Прощай, удачі тобі, сестричка.

Оля поклала трубку. Нікуди з Іспанії вона поки що не поїхала, а всі телефонні номери, що в неї були, з кодом рідної країни, заблокувала. нехай живуть,  як хочуть, вирішила жінка.

Віталій втратив будинок в передмісті Харкова. Тоді він звернувся до матері, сподіваючись, що в неї залишилися хоч якісь гроші з Іспанії. Але ні, Тамара Олександрівна й Дарина самі живуть за рахунок того, що дає город, і навіть трохи жалкує, що так обійшлася з рідною дочкою.

Тоді Богдан звернувся до сестри по допомогу. З її номера байдужий голос говорив щось незрозуміле.

«Напевно, заблокувала», – відразу зрозумів Богдан. Тоді він передзвонив з телефону знайомого, сподіваючись, що такий раптовий дзвінок застане Ольгу зненацька і вона хоча б його вислухає. Але байдужий голос повторив свій монолог.

Через кілька днів, коли невдячний брат зміг отримати доступ до Інтернет-перекладача, він дізнався, що його сестра просто змінила номер і тепер у нього взагалі немає можливості хоч якось з нею зв’язатися.

Одне дивно у цій історії: як Ольга змогла змиритися і відмовитися від дочки? Можливо, за ці роки вона й сама втратила до дівчинки материнські почуття?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.