Колись давно батьки облаштувалися в невеликому селі в передмісті, звели великий добротний будинок.
Тато і мама з любов’ю його облаштували та облагородили ділянку. Надворі у нас і квітник розкішний, і город, і плодові дерева, і зона відпочинку. Згодом передмістя майже злилося з містом, і тепер на нашу малу батьківщину бігають маршрутні таксі.
Донедавна ми дружно жили усією родиною. Щоліта до батьків приїжджав мій брат із сім’єю і ми з чоловіком та сином. Будинок став улюбленою дачею, де завжди було весело та багатолюдно. Восени ми всі разом ходили по гриби і робили домашні заготівлі, взимку каталися на лижах, влітку купалися та влаштовували пікніки.
Але, на жаль, батьки з часом заслабли і постаріли, тож упродовж півроку вони нас покинули. Міцний добротний будинок і досить велику ділянку вони заповідали так, як вважали справедливим — все розділили навпіл між мною і братом.
Здавалося б, живи та радуйся. У крайньому випадку, будинок і ділянку можна парканом і перегородкою розділити навпіл і ніхто не заважатиме. Скільки у селах таких будинків: на одній половині – одні господарі, а на іншій – інші. Але брат, найнявши доброго адвоката, розсудив по-іншому. У мене один син, а у нього троє дітей, і він вважає, що йому мало дві третини будинку та ділянки. Тому що онуків більше унього буде.
Я намагалася пояснити Микиті, що це рішення батьків, і ми не вправі їх засуджувати за це і перечити їм. Але брат уперся, перестав спілкуватися. Спершу зовсім не їздив на дачу. Нам із чоловіком самотужки важко утримувати і будинок, і ділянку у належному стані. А тепер брат і взагалі заявив, що вступить у спадок, оформить документи та продасть свою половину першому ліпшому, бо йому потрібні гроші. На мій погляд, це зрада п овідношенню до батьків. Вони так любили цей будинок!
Я запропонувала Микиті, якщо вже на те пішло, продати дачу нам. Візьмемо ми з чоловіком кредит і частинами виплатимо вартість половини. Так ні, він, бачите, скривджений, тому мені продавати нічого не хоче.
Я не юрист, але начебто є якийсь закон, що спочатку треба отримати відмову від співвласників майна, а потім уже продавати чужим людям. Але, здається, це стосується лише кімнат у комунальних квартирах. А я як уявлю, що на коханих маминих грядках копатимуться зовсім чужі люди, мені так сумно стає…
Не знаю, як Микиту умовити не продавати свою частину батьківської спадщини. І родинні зв’язки руйнуються, і батьківський будинок у чужих руках занепаде. Які знайти слова, щоб не втратити й брата, зберегти добрі стосунки у нашій родині? Може, подарувати йому частину від нашої половини? А якщо він потім усе разом продасть? Зовсім не знаю, як бути.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
