Моя мама вийшла заміж проти волі своїх батьків, за чоловіка іншого віросповідання. Батьки, її бабуся – всі говорили, що нічого доброго з того не вийде. Та кохання, як відомо, сліпе й глухе.

З моїм батьком мамі було дуже складно. Але вона нікому нічого не розповідала, не жалілася, бо то був її вибір, від якого її всі відмовляли.

Мені було 12 років, коли мама з татом розлучилися і розійшлися остаточно. Тато назавжди зник з нашого життя. Мама потім дізналася, що він повернувся на свою батьківщину, а саме в Ізраїль, там в нього нова дружина й купа дітей.

Мама не повернулася в своє містечко, а поїхала зі мною в інше місто, де в неї жила знайома і мала допомогти мамі з роботою.

Але щось там не склалося, мамі довелося самій шукати житло, влаштовуватися на роботу…

Думаю, їй дійсно було дуже важко й складно, раз вона прийняла таке рішення. Але тоді я її не розуміла, образа заповнила мене всю.

Я опинилася в дитбуднку, і хоча мама майже кожні вихідні навідувала мене і обіцяла скоро забрати, я все одно тримала образу.

А потім в моєму житті з’явилися дядько Микола й тітка Орися. Чомусь вони вирішили всиновити двох дітей: одну дитину років п’яти, а іншу – підлітка. Чимось я їм припала до душі, а я прикипіла до них.

Я сама сказала мамі, що не хочу повертатися до неї, що хочу до тітки Орисі й Миколи. У мами так і не було на той момент стабільної роботи, нормального житла, і вона не стала за мене боротися… Скоріше за все, це було її свідоме рішення, тепер я це розумію.

…Я виросла в щасливій родині, у сприятливому оточенні. Мені дали і любов, і турботу, і достаток.

У 23 роки я вийшла заміж, у 24 народила донечку.

А у 25-ть вирішила знайти рідну маму, бо думки, спогади про неї рвали душу, не давали спокійно жити відтоді, як я сама стала мамою.

Мама Орися мене зрозуміла. Вона мені дуже допомогла у пошуках.

…Я побачилася з мамою там, де всі знаходять останній притулок і спокій. Приїхали ми з квітами до ще свіжого, піврічної давності, горбочка, разом з другим маминим чоловіком і моєю рідною по мамі молодшою сестрою. З ними я спілкуюся й досі. Мені зараз – 43.

Не знаю, чи зможу я коли-небудь звільнитися від гіркоти свого минулого, від жалю, почуття провини… В мене гарна родина, чоловік, двоє дітей. Але як жити щасливо й вільно, позбутися всіх своїх тягарів – мені не відомо… Часто подумки розмовляю з мамою. Сподіваюся, вона чує.

Спеціально для видання Ibilingua.com.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!