Коротко про сімейку. Є у мене двоюрідний брат Микита, у нього дружина, у дружини сестра, у сестри дочка. Є у брата квартира, однокімнатна, отримала її колись бабуся, вдова ветеран. Квартира записана на брата. Сестра дружини жила в кімнаті у гуртожитку, комуналку не платила з 90-х, відтоді, як підприємство закрилося.
І ось сестру Микитиної дружини попросили з гуртожитку. Дружина потихеньку дала їй ключі від квартири чоловіка. Самі живуть у іншій квартирі, брат нічого не підозрює, платить комуналку, у найм віддавати не хоче.
Випадково Микита дізнався, що там живе свояченка, це йому не сподобалося, але не вигнав. Комунальні продовжує платити. Донька сестри тим часом закінчує університет за якоюсь смішною спеціальністю на кшталт політолога, платно, в іншому регіоні, приїжджає до матусі, роботу за фахом знайти не може. Несподівано, правда?. Іти працювати хоч кудись – не царська справа, у дівчинки ж вища освіту і за копійки вона працювати не згодна.
Зате виходить ця гароїня, приводить чоловіка у цю ж однокімнатну чужу квартиру, у неї народжуються двійко діток. Дочка влаштовує мамі вистави, що її сім’ї тісно у цій квартирі і наполягає, щоб мама кудись переїхала, щось собі орендувала.
Микита питає у своєї матері – що йому тепер робити, як вказати на двері цій ораві: матусі-пенсіонерці, яка не працює вже 25 років, її доньці, яка не працювала жодного дня, чоловіка доньки, який не працює, а підробітками випадковими перебивається, двох дітей дошкільного віку.
Мама запропонувала квартиру продати. І я не розумію цих людей, які майже 12 років живуть у чужій квартирі та нічого не роблять, щоб змінити своє життя. Ще і претензіє брату на брату: ти що, квартиру продаватимеш? А ми куди?
Я написала сюди, щоб почути думки і поради, от як бути з такими родичами?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, ibilingua.com
