В дитинстві мене часто відправляли на канікули до бабусі і дідуся в село. Їхати зі Львова туди треба було годинки три, але це того вартувало.
Кожен раз, коли ми з батьками приїжджали до бабусі і дідуся, на столі нас вже чекала ціла гора пиріжків, свіжий хліб, смажена картопля. Дідусь відкривав свою фірмову домашню тушонку і баночку маринованих огірочків. Це була традиція. І кожен раз мене чекав подарунок. Зазвичай це була цікава книга. Всі книги, які купували бабуся з дідусем були ілюстрованими.
Я першим же ділом приймалася за книгу.
Бабуся змушувала укладатися вже годині об одинадцятій вечора. Я чистила зуби і бігла спати. У будинку гасли вогні. Часто було чути як виє за вікном вітер або барабанить дощ. Я діставала прихований ліхтарик і продовжувала читати книгу і розглядати ілюстрації.
Майже кожен раз в кімнату заходив дідусь з пиріжком в пакеті, щоб я не забруднила книгу. Собі він теж брав кілька пиріжків і чай. Він включав світло і сідав в кріслі поруч з ліжком. Діставав свою книгу і ми мовчки їли пиріжки і читали. Вже ближче до першої години ночі дідусь йшов і гасив світло. На цей раз остаточно. А на наступний день ми що-небудь готували з бабусею смачненьке. І всякий раз перед моїм від’їздом дідусь смажив пряну картоплю зі сметаною і грибами. Це найкраща картопля в моєму житті. Я їхала потовстішавши від бабусі і дідусі кілограма на 3-4.
Зараз мені 32 роки, бабусі вже немає. Приїжджаю до дідуся в гості на день-другий. Уже немає випічки, подарункової книжки на ліжку. Зате кожен раз, коли я приїжджаю, дідусь готує свою фірмову картоплю з овочами.
Ось це і є справжнє щастя.
Що означає щастя для вас?
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – freepik
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
