Кожного дня, о шостій годині ранку, моя свекруха вривається в нашу з Денисом спальну, щоб помити вікно. Річ у тім, що квартира на першому поверсі, а вікна виходять на центральну вулицю міста. Ганна Гаврилівна працює в місцевій адміністрації, і зазвичай, всі співробітники проходять повз наші вікна. – Ви ж не хочете, щоб мене “носили в зубах”?
Я читаю тут історії про свекрух і невісток, і вони, зазвичай, видаються мене дуже смішними. Просто в порівнянні з моїм життям, це казки.
Я сама з маленького районного центру. Батьки з молодшим братом досі там живуть.
Під час навчання познайомилася я з Денисом. Він живе лише з мамою і в них трикімнатна квартира в центрі міста, і найголовніший нюанс – квартира знаходиться на першому поверсі і вікна виходять на головну вулицю.
Ще перед весіллям ми обговорили, що жити будемо в Дениса і його мами.
Я не заперечувала. До того ж, вже була з нею знайома.
Ганна Гаврилівна хороша на перший погляд жінка.
Вона мило мене частувала чаєм з фірмовими сирничками.
А ще, вона часто говорила, що завжди мріяла саме про таку невістку, як я.
Я ж в той час світилася від щастя, і навіть дякувала Богу, що буду мати таку хорошу свекруху.
Всю свою “проблему” вона виклала на тарілку з першого дня нашого спільного проживання.
Свекруха виділила нам найбільшу свою кімнату. Вона жила в меншій, колишній дитячій, а вітальнею ми користувалися всі разом.
Річ у тім, що свекруха працює в місцевій адміністрації секретарем.
В неї там багато знайомих і подруг. Вона в нас страшенна чистюля.
Щоб пройти до адміністрації, всі зазвичай проходять повз наш будинок і її співробітники також.
І ось, щоб її, як вона каже, ніхто в зубах не носив, їй з самого ранечку потрібно, як не завжди, то через день, перемивати вікна. І власне це вікно, що у вітальні і в нашій з Денисом спальні.
Кожного ранку, годинка шоста в нашій кімнаті відчиняються двері, а потім і вікно, щоб його швиденько протерти від пилу, який за ніч там осів.
– Ви, дітки, на мене не зважайте! Я швидесенько і в вашу сторону навіть не дивлюся!
Я спершу мовчала, але згодом мене це стало дратувати.
Вона порушує наші кордони, і думає, що це нормально.
Але коли Денис просить її це не робити, вона ображається, бо нам, бачте, байдуже, що про неї подумають співробітники.
Ось таке у мене життя. Так що, дівчатка, не у одних вас все погано, в мене ще “краще”.
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Недавні записи
- Каті було шістнадцять, як ми дізналися, що вона чекає дитину. Звісно, було важко сприйняти цей факт, але нічого вже не зміниш. Батько дитини Денис, така ж дитина, як і наша Катя. Він відразу ж дав зрозуміти, що батьківство не його тема. Я зв’язалася з його батьками, і на приємний подив вони пішли на контакт. Але все це було до пори до часу. Лише на останньому місяці ми дізналися їх справжнє лице
- Вчора моїй подрузі сімдесят років виповнилося. Я знала, що Марія трошки безпорадна, щодо готування, тому заздалегідь її попередила, що моїм подарунком для неї, буде гарно накритий стіл. Завдяки допомозі дочки, стіл ми накрили шикарний. Гостей було немало-небагато – 11 осіб. Гаряче Марія сама приготувала, і дуже смачне. Та здивувало мене інше. Її брати, ніби ніколи нічого в тому житті не їли. Додому я йшла сама не своя
- Я повернулася в квартиру за светром, бо похолодало і застала сина з друзями, як вони моє ліжко намагалися в маленьку кімнату перенести. – “Мамо, ви ж маєте нас зрозуміти. В нас скоро малюк буде”. Невістка ж в той час мовчки сиділа в куточку і мої документи перебирала. З вересками вони з моєї квартири вилетіли. І сваха дзвонила, і сват. Казали, що я не мама, бо їх дочку, ще й при надії, з хати виперла. Як хочуть, то нехай собі це щастя забирають
- Я в свою хату в селі аж три родини переселенців пустила позаминулої весни, а сама в Німеччину до сестри подалася. А це повернулася тиждень тому і просто випала в осад від того, що побачила! Я така вражена, вам не передати! Тепер просто не знаю, як ту хату між ними поділити
- У нас з чоловіком четверо дітей, тому після вторгнення і втрати роботи, Микола прийняв рішення їхати на заробітки в Польщу, оскільки дітей потрібно годувати. Іншого виходу ми не бачили. Я відчувала, що наше спільне життя котиться в яму, та його виїзд остаточно розставив все по місцях. Тепер думаю, чи варто зберігати наш з Миколою шлюб? Старші вже не такі й малі, а з тими двома, я якось собі раду й сама дам