Кожної неділі Оля ходила до церкви і ставила свічку за здоров’я Миколи. – Нехай з іншою жінкою, або ж просто вирішив відпочити від нас з дітьми – лиш би живий та здоровий! – На Олі вже лиця не було. Як важко вона все пережила, один Бог знає. Та одного разу на поріг з’явилася сестра Колі. – Все добре з ним! Чого ти? Так нічого й не зрозуміла? До столиці він подався. Така ти певно дружина!

***

У мене є двоюрідна сестра Оля. Вона пізно вийшла заміж, все перебирала: цей кривої, цей косий, у цього руки не з того місця ростуть. Насправді, всі нормальні були, просто не любила вона нікого зі своїх залицяльників.

Час минав, рідня твердила їй, що залишишся старою дівою, бери, що є. А вона вперлася: вийду заміж тільки по любові! Як не буде любові, тоді і сім’ї ніякої не треба. Уже 35 стукнуло, як раптом зустріла вона Миколу.

Вдівець з маленькою донькою, з усіх боків позитивний. Закохалася Оля, через місяць після знайомства заміж вийшла. Родичі тільки головами хитали, звичайно, пора, але не так же швидко!

Але Оля жінка примхлива, самостійна, тільки плечима знизала, мовляв, чого час втрачати, це у мене один раз і на все життя. Доньку Миколи удочерила, та її мамою стала називати.

Через рік після весілля спільна донька з’явилася. Добре жили, дружно, принаймні з боку так здавалося. З того часу минуло 20 років. Вже і старша дочка заміж вийшла, молодша студентка.

У Олі все життя навколо чоловіка: Коля так сказав, Коля так вважає, Коля те, Коля се.

В один далеко не прекрасний осінній день зателефонувала Оля родичам: Коля пропав. Пішов вранці на роботу, телефон вдома забув. А ввечері не повернувся. До поліції заявила, ті шукати почали.

З’ясували, що той сказав на роботі, що погано себе почуває і з обіду додому відпросився. Він був на хорошому рахунку, тому йому, звичайно ж, повірили, і відпустили, мовляв, йди, Микола Дмитрович, лікуйся, завтра теж не приходь, прикриємо.

Почали перевіряти – речі все на місці, крім документів. Оголосили Миколу в розшук, тільки він нічого не дав: була людина і раптом немає людини.

Оля, звичайно, була не в собі, всі очі проплакала. До церкви бігала, свічки ставила за здоров’я раба Божого Миколу. Все твердила: аби живий! Нехай пішов до іншої, але головне живий! І тут раптом дзвінок, сестра Колі Наталка:

– Оля, мені тут сказали, що Миколу в Києві бачили! З жінкою! Живе собі, як ні в чому не бувало!

– Та ти що, Наталко, поліція ж шукала, не купував він ніяких квитків нікуди!

– Ой, та на автівці поїхав!

У Олі в очах потемніло. Вона, значить, місця собі не знаходить, а її благовірний в Києві, та ще й з іншою жінкою! Забула свої голосіння “нехай з іншого, аби живий”, злість охопила. Через пару днів знову дзвінок, вже від подруги:

– Олю, я чула, Коля знайшовся?

– Хто сказав?

– Так всі наші кажуть, що поїхав з тіткою, ніби як разом працювали!

Оля забрала свою заяву про зникнення чоловіка. Кипіла від люті, навіть до церкви знову поперлися, ставити свічку вже не здоров’я, а навпаки…

Кілька місяців бушувала, на дочках злість зривала, а ті себе винуватими відчували, як ніби їх вина в тому, що батько втік, та ще й так по-тихому. Оля навіть до чарки почала заглядати, щоб забути цю людину. І весь час питала:

– Ну навіщо так йти? Сказав би відкрито! А тут, як… сил моїх немає…

У березні почав сходити сніг, комунальники розчищали місто. І в один вечір викликали Олю в поліцію.

Тіло знайшли, в кишенях ключі, гроші. І документи на ім’я Микола. Мабуть, погано стало, ось він і впав по дорозі додому. Щоб до будинку потрапити, треба по містку пройти, а внизу якраз ця суха трава в людський зріст.

Що творилося з Олею в ці дні, важко було навіть бачити її. Вона навіть не плакала, дивилася абсолютно сухими очима і говорила кожному хто заходив в будинок:

– А я ж його… У церкві…  А він… Як же так? Як?

З Миколу попрощалися. Ось уже десять років Оля живе одна і гризе себе зсередини:

– Як я могла повірити, що він нас зрадив? Ну добре мене, але дочок-то? Як? Як? Як?

А сестра Миколи Наталка, з чиєї руки і пішли чутки:

– А що я, я нічого! Мені Стефка сказала, що Ганька їй передала, ніби Іван бачив Колю в Києві! А чого б він один туди поїхав? Ну ясний пень, що з жінкою!

І що їй не кажи, все одно, як з гусака вода: не винувата я, мені так сказали…

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!