Нервує чоловік своєю порядністю. Особливо виражається вона у відношенні до дитини від першого шлюбу. Відразу скажу, що зійшлися ми за два роки після його розлучення. Я там ні при справах взагалі ніяким боком.
Я з усім мирилася: його добровільні аліменти у вигляді чверті заробітної плати, премій та бонусів; поїздки за кордон – на перші два тижні його відпустки в році літали ми з ним, другі – він зі своєю дочкою; повна оплата будь-яких логопедів і танців, зараз – школа, тобто форма, і обіди, і додаткові заняття; їх спільні походи до будь-яких розважальних установ; одяг і гаджети дорогі.
Бонусом йому належить половина квартири, в якій живуть колишня і дитина, а після повноліття дівчинки він збирається писати на неї.
Єдине, проти чого я була, це проти мого спілкування з нею. Не хотіла я бачити в нашій квартирі, яку ми купили у складчину після реєстрації шлюбу, чужу дитину. Чоловік прийняв мою думку, тому за десять років шлюбу я бачила її наживо лише один раз. І той мигцем.
У нас народився син, зараз йому чотири роки. Одразу після лікарні я запропонувала, щоб вони з колишньої подали до суду на офіційну виплату та зменшення відсотка аліментів, але чоловік відмовився. Він сказав, що у нашого є мама і тато, які пристойно заробляють, а там — тільки незаміжня мати дівчинки-підлітка з маленькою зарплатою. Добре. Я з цим змирилася.
Нещодавно ми купили квартиру для сина на майбутнє. Разом купили: у декреті сиділа моя мама, я вийшла на роботу через чотири місяці після лікарні. І я працювала на цю хату анітрохи не менше, ніж чоловік. Оформляти на дитину не стали: як і з дочкою чоловіка, тільки після повноліття.
Щоб квартира не була порожньою, вирішили здати. Визначили ціну, підібрали квартирантів, домовилися про оплату на мою карту. Передоплату за перший і останній місяці я отримала в повному обсязі. А через місяць, коли настав час знову платити, переказ становив меншу суму.
Я одразу їм зателефонувала, думаючи, що зараз почнуться прохання про відстрочку. Але немає. Виявляється, чоловік видав їм розпорядження: перекладати мені поливу, а ще — на картку його колишньої дружини.
Для нас – маленька сума. Але для мене вона важлива. Там дочка і тому що сир в маслі катається: її порядний тато виплачує щомісяця стільки, скільки його колишня дружина і за чотири місяці не заробляє.
Я запропонувала ділити прибуток з оренди навпіл. Порожній би зі своєї половини платив «законну» чверть. Я тут до чого? Моя логіка проста: чому я вколювала, а він віддає результати цих праць своїй дитині? У мене так свій є.
І взагалі, батьки повинні утримувати своїх нащадків разом. Чоловік мого обурення не зрозумів. Завів свою пісеньку: донька, батьківські обов’язки.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
