Леся залишила на мене, ще зовсім крихітну дитину, бо в неї кохання “всього життя”. – Ваша дочка вже доросла, і сама вирішує, як їй жити, – сказав з автівки “зять”.

Мій чоловік і в 50 років ще не нагулявся, все шукає собі потрібну супутницю життя. Ми разом з ним пробули у шлюбі кілька років, а потім я сказала, з мене годі. Хто ж буде закривати очі на походеньки наліво.

Спочатку я думала, що чоловік одумається, але потім зрозуміла, що гаю час даремно. У нас із Василем дві дочки. Молодша у мене, спокійна, домашня дівчинка. А ось старша Леся підхопила “щось” від батька. З раннього віку почала цікавитись хлопчиками, йшла від нас. Я вже в 10 класі готувалася до того, що вона “принесе в подолі”. Так і вийшло.

До нас приходили батьки цього хлопця. Вони спершу просили нас мовчати, ніби син тут ні до чого, а коли ми не погоджувалися, відіслали його жити в інше місто, до родичів.

Але Леся не намагалася за нього вчепитися. Вона вирішила, що сама впорається з дитинкою, я підтримала її рішення. Молодша Анна перейшла жити до моєї кімнати, а старшій виділили окрему спальню, щоб їй було зручно з малюком. Я давно готувалася до того, що в Лесі буде раннє материнство, от і прийняла звістку без особливих емоцій.

Дитина з’явилася на світ здоровенька і спокійна. Я була задоволена тим, як Леся справляється зі своїми обов’язками. За дитиною вона стежила, у кімнаті було чисто. Думала, можливо, поява в житті сина її розсудить, але затишшя було тимчасовим.

Через те, що малюк не вередував, вона мала багато вільного часу, який вона й проводила в соціальних мережах. Потім почала просити Анну, щоб та посиділа з племінником. Спочатку відлучалася на кілька годин, потім могла піти на день. Через деякий час повідомила, що познайомилася з хлопцем та хоче поїхати з ним на відпочинок. Я, звичайно, розумію, що вона ще молода, що їй теж хочеться пожити, не тільки пелюшки прати, але з іншого боку – це її син і її відповідальність.

Леся поїхала, а повернулася лише за 4 дні. Не дивлячись на всі мої голосіння, вона заявила, що вже доросла і сама вирішує, як їй жити.

У цього хлопця була своя квартира, тому їм було де зустрічатися, Леся почала йти на ніч і на кілька днів. Знала, що я та Анна доглядають за малюком.

– Ти й дитину візьми з собою, нехай новий батько з ним познайомиться, – говорила я.

– Ні, чужий син йому не потрібен, – відповіла мені Леся. Причому це її зовсім не бентежило.

А потім Леся заявила, що вона збирає речі, але лише свої, а дитину залишає нам.

– Мій новий хлопець не хоче бачити мене з причепом. Мені з ним добре. А дитина йому не потрібна, – пояснила вона.

Я сказала в наказовому тоні, якщо вона піде, то я позбавлю її батьківських прав, нехай до суду готується. Але Леся спокійно збирала речі, не зважаючи на мої висловлювання. Я навіть вискочила за нею надвір. У автівці сидів її залицяльник. Я висловила йому, що Леся має дитину, що якщо вони разом, то нехай і сина забирають.

Я думала, що молодик якось зніяковіє, але ні.

Хлопець висунувся у вікно і пояснив мені, що це не його справа, що її син йому ніхто. Йому причіп не потрібен, а донька має право сама вирішувати, як їй жити, доросла вже. Вони сіли у автівку та поїхали.

Я зрозуміла, що якщо Леся приведе на світ другу дитинку, він її покине. І куди вона повернеться? Звісно до нас. За місяць донька зателефонувала лише один раз, щоб дізнатися як її син. Я їй нічого не сказала, крім того, що вона погана мати. Але в душі мені її шкода. Люблю я її, незважаючи на те, що у Лесі така погана спадковість.

І що мені робити? сподіваюсь на те, що вона зрозуміє і згадає про дитину. Звичайно, до суду звертатися не хочу, рідна ж дочка. За малюком ми дивимось по черзі, то я, то Анна, ось приїхала тітонька із села, допомагає. Поки за городом не треба стежити, з нами у місті поживе. А там, можливо, дитину в садок оформимо.

А як ви вважаєте, як треба вчинити у такій ситуації? Чи правильно, що мати взяла на себе всі обов’язки доньки по догляду за дитиною або, можливо, треба було віддати її до дитячого будинку, щоб якось порозумітися?

Фото ілюстративне