Леся завжди так радісно розповідала, куди вони з Василем хочуть поїхати цього разу. Дружина ніколи не відмовляла їй, і ми мовчки доглядали за онуками. І врешті-решт моє терпіння луснуло. Я нічого не сказавши дружині, покликав дочку на серйозну розмову. І ви знаєте, це було правильне рішення, хоча дружина до сьогодні дивиться на мене косо.
Останні два роки ми з дружиною Світланою не робимо нічого, крім того, що доглядаємо онуків. У нас залишився ледь не один вільний вихідний.
Я хотів сказати своїй дочці Лесі, якій тридцять років, щоб вона почала поводитися як доросла і піклувалася з чоловіком про своїх дітей. Однак моя дружина Світлана цього не хоче, бо знає, яка вона донька. Я все одно зробив це по-своєму.
Є жінки, яким не варто мати дітей. Можливо, до них належить і наша донька Леся. Так, у неї є двоє дітей. Мені особисто подобаються мої онуки.
Дмитрику вісім років – розумний і кмітливий хлопчик. Його молодшій сестричці Діанці шість рочків. Онучка гарна, як картинка, тож, мабуть, у нас у родині росте маленька модель.
Справа не в тому, що ми їх не любимо. Річ у самому підході Лесі до дітей. Два роки тому вона почала віддавати нам дітей няньчити. Спочатку це було не дуже часто.
– Мамо, ми з Василем їдемо на вихідні до столиці по роботі, – радісно сказала вона, передаючи нам дітей. У нас уже був план того, що ми хочемо зробити з ними на вихідних.
Але через деякий час дочка почала залізати нам на голову з цим догляданням. Я раз промовчав, другий, третій. Вона завжди розповідала нам, куди вони з Василем хочуть піти. Дружина ніколи не відмовляла їй.
Після року, коли я мав лише один вихідний на місяць, я зрозумів, що так тривати далі не може. Я хотів домовитися з дружиною, щоб ми іноді відмовилися йти на поводу у дочки.
– Як ти собі уявляєш, відмовити у чомусь власній дочці? Я щаслива, що ми бачимо онуків, хоча визнаю, що інколи це занадто, – відповіла вона.
– Я вважаю, що ми теж маємо право на відпочинок. Ми також ходимо на роботу, а вихідні призначені для відпочинку , – пояснив я.
– Я просто не скажу “ні” Лесі. Ти ж знаєш, яка вона, і як на це відреагує. Вони образяться, і ми більше ніколи не побачимо дітей, – зізналася дружина.
– Я так не думаю. Ніхто інший за ними стежити не буде. Я не кажу, що ми більше ніколи не будемо доглядати за ними, просто потрібно ввести деякі правила, – благав я жінку.
Вона спочатку відмовилася, але пообіцяла подумати. Після ще кількох вихідних з дітьми я просто відчув, що більше не можу мовчати. Я теж хотів відвезти Світлану кудись на вихідні, ми ще не є такі старі.
Натомість я постійно чув від дочки, як вони з Василем були на вихідних у Києві, Карпатах, чи термальних водах, або каталися на лижах взимку.
У мені вже кипіло. Поки моя донька весело розважалася, ми доглядали за її дітьми. Їм теж здається підозрілим, чому вони не можуть кудись поїхати з батьками.
Того дня я нічого не сказавши дружині, вирішив серйозно поговорити з Лесею.
– Слухай, Лесю, я буду з тобою абсолютно чесним, – почав я. – Я думаю, що ви з Василем повинні більше піклуватися про дітей. Ви не можете привозити їх до нас кожні вихідні. Вони продовжують запитувати про батьків, їм сумно, – я влучив у чутливе місце.
Дочка намагалася якось перекрутити це в хорошу сторону.
– Але тату, Василь і я не маємо часу один на одного протягом тижня. Тому ми надолужуємо це у вихідні, – захищалася вона.
– Доню, але ми теж ходимо на роботу і няньчимося на вихідних. Це не вихід. Нам також потрібен повноцінний відпочинок. Роби з дітьми що хочеш, але нас не розраховуй, – додав я, і донька помітно напружилася.
Вона зрозуміла, що я не жартую. Тож вони почали брати дітей із собою, і, здається, це добре вплинуло на всю їхню родину.
Світлана не хоче цього визнавати, але я думаю, що я зробив їй велике полегшення. Іноді доводиться йти проти власних дітей, і як виявилося, дружини. Іншого виходу немає.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
