fbpx
життєві історії
– Лідо, в тебе ж скоро день народження. Я, мабуть, не приїду, погано себе почуваю, але не хвилюйся, без подарунка ти в мене не залишишся. – Людоньки! Такої щедрості від Олени Григорівни я точно не очікувала. Хотіла цей чудо-подарунок одразу ж в смітник відправити, але в голову прийшла унікальна ідея

– Лідо, в тебе ж скоро день народження. Я, мабуть, не приїду, погано себе почуваю, але не хвилюйся, без подарунка ти в мене не залишишся. – Людоньки! Такої щедрості від Олени Григорівни я точно не очікувала. Хотіла цей чудо-подарунок одразу ж в смітник відправити, але в голову прийшла унікальна ідея

Декілька місяців тому возила Олену Григорівну в лікарню. Вона забула в моїй машині шапку. Звичайна шапка, такі в переходах по сто гривень продають, противного фіолетового кольору.

Олені Григорівні місяць забрати шапку не виходило, а мені було не по дорозі, щоб заїхати і завезти. Так вона і жила в машині, очі мені муляла.

У листопаді свекруха зателефонувала, напередодні мого дня народження: – Я до тебе завтра не приїду. Але без подарунка ти не залишишся: шапку у тебе залишила, її забирай, дарую! Вона майже нова, я її всього один раз одягла.

Людоньки! Я мало не заплакала від такої нечуваної щедрості. Подякувала від душі, чоловікові похвалилася. Він тільки рукою махнув: — Ну, мама…

Через пару днів, проїжджаючи повз смітники, хотіла викинути це фіолетове непорозуміння.

Припаркувалася, вийшла. Дивлюся – мужик біля свого автомобіля, фари ганчіркою тре. Мене осінило: подарунок-то корисний виявився! Фари на моїй ластівці протерла шапочкою, душа відразу радіти почала.

Мені сподобалося. Кинула шапку під сидіння, буде при ділі. Через тиждень Олена Григорівна поцікавилася: – Ну як, подобається шапочка?

– Неймовірна! – із захопленням простягнула я, представивши чистенькі фари. І до психолога ходити не треба: – раз, фари натерла, настрій до небес злетів. Ляпота!

Після Нового року сталося те, що мало статися: Олена Григорівна застукала мене за процесом приведення фар в пристойний стан. Я сама винна: ​​зачастила з цією справою, майже при кожній зупинці хоч разочок, але пройдуся чудо-ганчіркою по фарах. Як вона примудрилася впізнати в забрудненій ганчірці свою колишню шапку – хто знає? Але факт залишається фактом, виття стояло на всю округу.

– Ти… Я ж… Подарунок… З любов’ю… А ти…

– Саме так – подарунок! – огризнулася я. – Моя шапка, що хочу, те й роблю.

У мене вдома штук шість шапок лежить. Я ж їх нікому не дарую, хоча могла б. Так навіть тій ж Олені Григорівні вручити. Тільки там запити: хлібопічки, мультиварки, телевізори… Вона поскаржилася синові на мою негідну і низьку поведінку.

– Викинь ти цю шапку, – попросив чоловік.

Я, як слухняна дружина, кивнула. На наступний день в переході я купила таку саму фіолетову шапку. Показала її чоловікові, представивши в ролі нової ганчірки для протирання фар. Він закотив очі, але промовчав.

У Олени Григорівни попросила вибачення, закосивши губу: винна, не подумала, що з мене, недалекої, взяти? Мовляв, шапка принесла мені стільки тепла, а матеріал який класний, що я не стрималася і купила таку саму.

Милі жіночки! Якщо свекрухи дарують вам всілякі дурниці – беріть! З посмішкою беріть. Будь-чому можна знайти застосування.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page

facebook