– Лідо, в тебе ж скоро день народження. Я, мабуть, не приїду, погано себе почуваю, але не хвилюйся, без подарунка ти в мене не залишишся. – Людоньки! Такої щедрості від Олени Григорівни я точно не очікувала. Хотіла цей чудо-подарунок одразу ж в смітник відправити, але в голову прийшла унікальна ідея
Декілька місяців тому возила Олену Григорівну в лікарню. Вона забула в моїй машині шапку. Звичайна шапка, такі в переходах по сто гривень продають, противного фіолетового кольору.
Олені Григорівні місяць забрати шапку не виходило, а мені було не по дорозі, щоб заїхати і завезти. Так вона і жила в машині, очі мені муляла.
У листопаді свекруха зателефонувала, напередодні мого дня народження: – Я до тебе завтра не приїду. Але без подарунка ти не залишишся: шапку у тебе залишила, її забирай, дарую! Вона майже нова, я її всього один раз одягла.
Людоньки! Я мало не заплакала від такої нечуваної щедрості. Подякувала від душі, чоловікові похвалилася. Він тільки рукою махнув: — Ну, мама…
Через пару днів, проїжджаючи повз смітники, хотіла викинути це фіолетове непорозуміння.
Припаркувалася, вийшла. Дивлюся – мужик біля свого автомобіля, фари ганчіркою тре. Мене осінило: подарунок-то корисний виявився! Фари на моїй ластівці протерла шапочкою, душа відразу радіти почала.
Мені сподобалося. Кинула шапку під сидіння, буде при ділі. Через тиждень Олена Григорівна поцікавилася: – Ну як, подобається шапочка?
– Неймовірна! – із захопленням простягнула я, представивши чистенькі фари. І до психолога ходити не треба: – раз, фари натерла, настрій до небес злетів. Ляпота!
Після Нового року сталося те, що мало статися: Олена Григорівна застукала мене за процесом приведення фар в пристойний стан. Я сама винна: зачастила з цією справою, майже при кожній зупинці хоч разочок, але пройдуся чудо-ганчіркою по фарах. Як вона примудрилася впізнати в забрудненій ганчірці свою колишню шапку – хто знає? Але факт залишається фактом, виття стояло на всю округу.
– Ти… Я ж… Подарунок… З любов’ю… А ти…
– Саме так – подарунок! – огризнулася я. – Моя шапка, що хочу, те й роблю.
У мене вдома штук шість шапок лежить. Я ж їх нікому не дарую, хоча могла б. Так навіть тій ж Олені Григорівні вручити. Тільки там запити: хлібопічки, мультиварки, телевізори… Вона поскаржилася синові на мою негідну і низьку поведінку.
– Викинь ти цю шапку, – попросив чоловік.
Я, як слухняна дружина, кивнула. На наступний день в переході я купила таку саму фіолетову шапку. Показала її чоловікові, представивши в ролі нової ганчірки для протирання фар. Він закотив очі, але промовчав.
У Олени Григорівни попросила вибачення, закосивши губу: винна, не подумала, що з мене, недалекої, взяти? Мовляв, шапка принесла мені стільки тепла, а матеріал який класний, що я не стрималася і купила таку саму.
Милі жіночки! Якщо свекрухи дарують вам всілякі дурниці – беріть! З посмішкою беріть. Будь-чому можна знайти застосування.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
