Ліля не рідна дочка Віталика, але незважаючи ні на що, він вкладав у неї всю свою душу, про гроші я вже й мовчу. І це в той час, коли рідний батько зустрічався з Лілею, але жодного разу навіть сто гривень їй не дав. Розуміючи всю ситуацію, я вирішила підтримати свого чоловіка, і не з’явлюся на весіллі дочки. Час ще є. Дай Бог, щоб вона одумалася.
Перший мій шлюб не був вдалим. Нам з Ігорем треба було розлучитися відразу, але я хвилювалася, чи впораюся одна з маленькою дитиною. Чоловік був таким гулякою, що по тижню міг дома не з’являтися. Я ж надіялась, що щось зміниться…
Коли мої нерви здали, я подала на розлучення. Я зрозуміла, що настав час позбавлятися цього “подарунку” долі. Ігор, звичайно ж, зробив у всьому винною мене, але мені було вже байдуже, що він лепече. Ще й свекруха взяла сторону синочка. Бо бачите, я мала зберегти сім’ю, а не позбавляти дитину рідного батька.
Дочка справді була дуже прив’язана до тата. Я змушувала Лілю вчитися, їсти корисну їжу, прибирати в кімнаті, а колишній був святом. Він з’являвся не часто, але виконував її бажання. Тому вона ставилася до нього як до казкового героя.
Мені було дуже складно будувати стосунки з донькою, адже колишній та його мама постійно налаштовували Лілю проти мене. Однак через рік свекрухи не стало, тож на дитину вже ніхто не тиснув.
Та й доньку ніби осяяло – вона вже не бачила батька в героїчному світлі, бо його ентузіазм кудись зник.
Спочатку я навіть не думала про своє особисте життя, але коли Лілі виповнилося 9 років, я познайомилася з Віталиком. Він знав, що в мене є донечка від перших стосунків, та тільки це його не злякало. Йому довелося докласти багато зусиль, щоб порозумітися з моєю донькою.
Ліля не хотіла його приймати, але Віталик був наполегливим. Він не реагував на конфліктні ситуації та намагався знаходити компроміси.
Проте донька все одно провокувала його, звинувачувала у всьому, що можна було і вимагала, щоби він зник з нашого життя. Мені здавалося, що він цього не витримає і покине мене. На щастя, це не сталося.
Весь цей час Віталик забезпечував доньку та віддавав їй найкраще. Він не шкодував на неї ні грошей, ні сил, ні часу. Ліля навіть змогла вступити до того навчального закладу, про який мріяла. Задля цього Віталик продав свою дачу.
Донька з віком почала поводитися спокійно. Вона хоч і не чіпляла Віталика, але й не була йому вдячна. Вони дотримувалися нейтралітету у відносинах, що було непогано.
Я знала, що Ліля підтримує зв’язок із рідним татом. Вони зустрічалися час від часу, і навіть якщо колишній постійно знаходив якісь відмазки, вона все одно тяглася до нього.
Коли Ліля закінчила навчання, то познайомилася з хлопцем, і згодом він попросив її руки. Звичайно, всі витрати довелося сплатити нам. Віталик не обмежував доньку у бюджеті і навіть дав добро на те, щоб вона шила весільну сукню на індивідуальне замовлення. Ви самі знаєте, скільки це коштує!
І ось власне те, до чого я вела всю цю історію. На своє весілля Ліля вирішила запросити рідного батька, а не Віталика. Тобто вона вважає, що людина, яка взагалі не брала участі в її житті і навіть не вітала з днем народження, заслужила на цю честь. А мій чоловік, який в неї душу вклав – ні.
Ну, якщо так, я теж на весілля не піду. Та тільки тепер донька нехай вирішує всі свої проблеми із батьком.
Мені дуже образливо за таку її поведінку. Весілля має відбутися через два місяці. Я щиро надіюсь, що Ліля таки прийде до розуму. А інакше, добром це не закінчиться.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Недавні записи
- З Італії я повернулася о 6 годині ранку. Чемодани тихенько залишила в коридорі, лише витягла новенький багряний халат. В мене було змішане передчуття. З одного боку щастя, що ось-ось я побачу кохану людину, а з іншого – його реакція, адже Андрій постійно наголошував, що повертатись ще рано. – За що ми жити будемо? Все дорожчає! – Але за дверима мене чекав сюрприз. Його слова: – Все не так, як ти зрозуміла, – ніби довгим тунелем доходили до моєї голови
- Ми взяли деякі іграшки і направились на майданчик. Через деякий час туди прийшли хлопці, ну на вигляд так 9-10 років. І ось вони вирішили, що вже готові до “дорослих” балачок. Я раз пропустила крізь віха, другий, а на третій попросила “прикусити язика”. Як не як, а це дитячий майданчик, а не клуб. Дома я це все розказала дочці, а вона сказала, що робити зауваження чужим дітям я не мала права
- Я нічого не розуміла, поки раптом на одній сімейній зустрічі зі свахою не почула, що я, напевно, не хотіла відпускати свого сина “під вінець” з її донькою, тому що кожна мати хлопчика не хоче відпускати сина. І тут всі пазли зійшлися. Я стала згадувати відношення сестер і самої невістки до батьків і до мене в тому числі. Одного дня я таки не стрималася, і все “вилила” сину. Мені втрачати нічого
- В рідної сестри Івана день народження. Вона замовила невеличке свято в ресторані на другий день “Зелених свят” – Трійці. Я ж нічого такого нового, щоб одягнути, не мала, тому й купила собі красиву літню сукню. Ввечері приміряла, похвалилася чоловіку, а він мене висварив, що я на непотріб гроші його тринькаю. – А ця сукня, що ти на новий рік купляла, що, не підходить? – Чоловік не полінувався і витягнув її з шафи
- В неділю до нас завітала після церкви свекруха, і за бокалом “червоненького” вона мені зізналася, що ця квартира насправді її, а ми, особливо я, тут просто гості. Я ледь не стерпла, і якщо чесно, навіть не відразу повірила в її слова. Але тепер мене турбує інше, як вона збирається компенсувати те, що я свої гроші вкладала в ремонт