Ліля не рідна дочка Віталика, але незважаючи ні на що, він вкладав у неї всю свою душу, про гроші я вже й мовчу. І це в той час, коли рідний батько зустрічався з Лілею, але жодного разу навіть сто гривень їй не дав. Розуміючи всю ситуацію, я вирішила підтримати свого чоловіка, і не з’явлюся на весіллі дочки. Час ще є. Дай Бог, щоб вона одумалася.
Перший мій шлюб не був вдалим. Нам з Ігорем треба було розлучитися відразу, але я хвилювалася, чи впораюся одна з маленькою дитиною. Чоловік був таким гулякою, що по тижню міг дома не з’являтися. Я ж надіялась, що щось зміниться…
Коли мої нерви здали, я подала на розлучення. Я зрозуміла, що настав час позбавлятися цього “подарунку” долі. Ігор, звичайно ж, зробив у всьому винною мене, але мені було вже байдуже, що він лепече. Ще й свекруха взяла сторону синочка. Бо бачите, я мала зберегти сім’ю, а не позбавляти дитину рідного батька.
Дочка справді була дуже прив’язана до тата. Я змушувала Лілю вчитися, їсти корисну їжу, прибирати в кімнаті, а колишній був святом. Він з’являвся не часто, але виконував її бажання. Тому вона ставилася до нього як до казкового героя.
Мені було дуже складно будувати стосунки з донькою, адже колишній та його мама постійно налаштовували Лілю проти мене. Однак через рік свекрухи не стало, тож на дитину вже ніхто не тиснув.
Та й доньку ніби осяяло – вона вже не бачила батька в героїчному світлі, бо його ентузіазм кудись зник.
Спочатку я навіть не думала про своє особисте життя, але коли Лілі виповнилося 9 років, я познайомилася з Віталиком. Він знав, що в мене є донечка від перших стосунків, та тільки це його не злякало. Йому довелося докласти багато зусиль, щоб порозумітися з моєю донькою.
Ліля не хотіла його приймати, але Віталик був наполегливим. Він не реагував на конфліктні ситуації та намагався знаходити компроміси.
Проте донька все одно провокувала його, звинувачувала у всьому, що можна було і вимагала, щоби він зник з нашого життя. Мені здавалося, що він цього не витримає і покине мене. На щастя, це не сталося.
Весь цей час Віталик забезпечував доньку та віддавав їй найкраще. Він не шкодував на неї ні грошей, ні сил, ні часу. Ліля навіть змогла вступити до того навчального закладу, про який мріяла. Задля цього Віталик продав свою дачу.
Донька з віком почала поводитися спокійно. Вона хоч і не чіпляла Віталика, але й не була йому вдячна. Вони дотримувалися нейтралітету у відносинах, що було непогано.
Я знала, що Ліля підтримує зв’язок із рідним татом. Вони зустрічалися час від часу, і навіть якщо колишній постійно знаходив якісь відмазки, вона все одно тяглася до нього.
Коли Ліля закінчила навчання, то познайомилася з хлопцем, і згодом він попросив її руки. Звичайно, всі витрати довелося сплатити нам. Віталик не обмежував доньку у бюджеті і навіть дав добро на те, щоб вона шила весільну сукню на індивідуальне замовлення. Ви самі знаєте, скільки це коштує!
І ось власне те, до чого я вела всю цю історію. На своє весілля Ліля вирішила запросити рідного батька, а не Віталика. Тобто вона вважає, що людина, яка взагалі не брала участі в її житті і навіть не вітала з днем народження, заслужила на цю честь. А мій чоловік, який в неї душу вклав – ні.
Ну, якщо так, я теж на весілля не піду. Та тільки тепер донька нехай вирішує всі свої проблеми із батьком.
Мені дуже образливо за таку її поведінку. Весілля має відбутися через два місяці. Я щиро надіюсь, що Ліля таки прийде до розуму. А інакше, добром це не закінчиться.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Недавні записи
- Моя мама доглядає хворого батька. Дякувати Богу, господарки вже позбулася. Ми допомагаємо з братом фінансово. І все б нічого, якби мій дядько, мамин рідний брат, не запалився ідеєю переселити дев’яносторічну маму в село, бо там свіже повітря. Я вже сказала мамі, що якщо вона на цю авантюру піде, то і копійки від мене і брата не отримає. То як в квартирі маминій жити, то на раз-два, а як прийшлося доглядати літню людину, то на тобі Марусю, бо ти в селі живеш!
- Ми купили свекру теплу сорочку і три пари шкарпеток, для мами торт і парфуми і поїхали. Та в селі нас чекав сюрприз у вигляді Орисі і дітей. Виявляється, Орися, як повноправна невістка, розгулювала по подвір’ї з телефоном і знімала, як вона казала, “контент”. Ми привіталися і я пішла до свекрухи. Ви собі не уявляєте, яким поглядом вона на мене зиркнула, а потім сказала: “Іноді люди розходяться на деякий час, а потім знову сходяться”. І це вона сказала жінці, яка стоїть перед нею з величезним пузом
- Ввечері я вийшла у двір, а там морозище під п’ятнадцять градусів. Налякалася я і пішла в котельню, ще дров підкинути, в чоловіка нічна зміна, діти вже лягли відпочивати, а я переживала, щоб вода в трубах не замерзла. А тут наш собака вірний, дружок Чарлі, як шмигнув на м’якеньке крісло і не захотів виходити. Та й я не виганяла його, пошкодувала, щоб не змерз. Якби я тільки знала, що то ніч на Андрія, і що нам збитки зроблять, я б навпаки Чарліка залишила на сторожівці
- Після того, як дочка вийшла заміж у Польщі, а мені стало дуже важко, я зібрала всі гроші на той квиток у Краків і стала жити з дочкою і зятем під одним дахом в будинку. Але ось я в своєму меленькому селі. Ніколи не думала, що рідна дитина виставить мене за двері, залишивши без копійки. Мій зять – бездушна людина! Це я зрозуміла давно, ще коли дочка перестала допомагати мені копієчкою. Дивлюся серіали, зрідка спускаюся до холодильника і назад. Мене було не видно і не чути
- Сьогодні за сніданком Катерина Степанівна сиділа засмучена, наче хто з родичів на небеса відправився. Причиною стало те, що гуска “ласти склеїла”. Після в свекрухи піднявся тиск, а коли я його міряла, вона розплакалась, адже вона її виходжувала, годувала, купляла їй вітаміни. Скажу відверто, я в подиві від цієї ситуації. Коли моя донечка потрапила в лікарню, то моя свекруха жодної сльозинки не впустила. Більше того, вона навіть особливо цим не переймалась. Говорила так черство: “Там є лікарі і вони їй допоможуть”