Ми з чоловіком виховали двох дітей. Все своє життя прожили в селі, в будинку моєї свекрухи, її вже давно немає в живих, як і мого чоловіка.
Першою вийшла заміж дочка. Вони з чоловіком жили окремо. Виховують сина Артема.
Син після навчання поїхав на роботу в Голландію, і там до сьогоднішнього дня живе. Вже створив сім’ю. Познайомився з українкою, яка також туди приїхала на роботу.
Син при потребі переводив нам гроші. Але я не просила ніколи. Мені достатньо було цього, щоб діти гарно собі жили. Онуків від сина я поки не маю.
Коли моєю онуку було десять років, дочка Оксана розлучилася з чоловіком і повернулася в село до мене.
Хтось би подумав, що мені стало легше, оскільки в селі завжди допомога потрібна. Але в моєму випадку все стало навпаки.
Оксана нічого мені не допомагала. На городі чи по господарству вона навіть не пропонувала своєї допомоги.
Я зрозуміла, що сама так довго не протягну. Поговоривши з далеким родичом, я вирішила, що продам будинок в селі і куплю собі в нашому районному центрі квартирі, щоб на старість спокійно жити.
Продали, знайшли квартиру, стали оформляти, а у продавця виявилися деякі проблеми із документами, потрібен був час, щоб їх вирішити. Ми з дочкою переїхали, почали робити ремонт.
А в мене старенька мати, живе далеко, я її давно не бачила. Я вирішила, що поки що є можливість, треба поїхати і її провідати. І поїхала.
Так вийшло, що в мами я затрималася майже два місяці. За цей час проблеми з документами вирішилися, і моя Оксана оформила квартиру на своє ім’я. якщо чесно, я так і хотіла – все одно вже старість близько.
Але коли я приїхала, дочка мені сказала, що я тепер тут ніхто, жити тут не буду, ніхто мене не чекав і нікому я не потрібна.
– Їдь назад до своєї мами. Ти там більш потрібна. Як-не-як. а бабуся вже без догляду жити не зможе. А ми тут з сином залишимось. За квартиру не хвилюйся.
Але річ в тім, що я не хочу жити зі своєї мамою. Я там нікого не знаю. На старість літ переїжджати в село, яке мені зовсім чуже, я не хочу.
В шістдесят років я залишилася без прописки, хоча всі мої речі, які я все життя наживала, все в новій квартирі, і Оксана користується ними.
І як мені жити? Квартира двокімнатна, але Оксана сказала, що одна її кімната, друга сина. А мені нема місця. Прикро до сліз.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Недавні записи
- Ми купили свекру теплу сорочку і три пари шкарпеток, для мами торт і парфуми і поїхали. Та в селі нас чекав сюрприз у вигляді Орисі і дітей. Виявляється, Орися, як повноправна невістка, розгулювала по подвір’ї з телефоном і знімала, як вона казала, “контент”. Ми привіталися і я пішла до свекрухи. Ви собі не уявляєте, яким поглядом вона на мене зиркнула, а потім сказала: “Іноді люди розходяться на деякий час, а потім знову сходяться”. І це вона сказала жінці, яка стоїть перед нею з величезним пузом
- Ввечері я вийшла у двір, а там морозище під п’ятнадцять градусів. Налякалася я і пішла в котельню, ще дров підкинути, в чоловіка нічна зміна, діти вже лягли відпочивати, а я переживала, щоб вода в трубах не замерзла. А тут наш собака вірний, дружок Чарлі, як шмигнув на м’якеньке крісло і не захотів виходити. Та й я не виганяла його, пошкодувала, щоб не змерз. Якби я тільки знала, що то ніч на Андрія, і що нам збитки зроблять, я б навпаки Чарліка залишила на сторожівці
- Після того, як дочка вийшла заміж у Польщі, а мені стало дуже важко, я зібрала всі гроші на той квиток у Краків і стала жити з дочкою і зятем під одним дахом в будинку. Але ось я в своєму меленькому селі. Ніколи не думала, що рідна дитина виставить мене за двері, залишивши без копійки. Мій зять – бездушна людина! Це я зрозуміла давно, ще коли дочка перестала допомагати мені копієчкою. Дивлюся серіали, зрідка спускаюся до холодильника і назад. Мене було не видно і не чути
- Сьогодні за сніданком Катерина Степанівна сиділа засмучена, наче хто з родичів на небеса відправився. Причиною стало те, що гуска “ласти склеїла”. Після в свекрухи піднявся тиск, а коли я його міряла, вона розплакалась, адже вона її виходжувала, годувала, купляла їй вітаміни. Скажу відверто, я в подиві від цієї ситуації. Коли моя донечка потрапила в лікарню, то моя свекруха жодної сльозинки не впустила. Більше того, вона навіть особливо цим не переймалась. Говорила так черство: “Там є лікарі і вони їй допоможуть”
- От знаєте, мені вже й самій 42 роки, не молодість. І коли до мене в Хмельницький їде свекруха, я, само собою, чекаю від Любов Дмитрівни допомоги хоч якоїсь – прибрати, ванну помити, та пиріжків хоч спекти! Так ні, моя – по магазинам, на диван з планшетом, у ванні повалятися з бульбашками. Тільки їсть, спить і гуляє, як на курорті. – Коли вже вечеря буде готова, я зголодніла! Де моя кава? Свекруха вирішила привезти до нас ще свого онука, сина мого чоловіка. І сказала, що я маю готувати його улюблені страви, піцу, гамбургери