Львівська родина прихистила в трьох кімнатах одразу п’ять родин. Всі тісняться, але щасливі, що в безпеці.
Сім’я-рекордсмен – мешканці Львівщини прихистили в своєму будинку п’ять родин переселенців. 11 дітей та семеро дорослих розмістилися у трьох кімнатах. Це сім’ї, які втекли з-під Києва, де досі тривають запеклі бої. Чоловіки залишилися боронити рідний край, а от жінкам та дітям дивом вдалося вибратися.
Це невеличке село на Львівщині. Дитячий галас розноситься на усю вулицю – це діти переселенці. Вони разом з батьками дивом вибралися з-під Києва. Вікторія з дворічною донькою та шестирічним сином 21 день сиділи в підвалі. Щоб вижити прийняли найскладніше рішення – втікати.
«Їхали три дні, тяжко, через ліс, полями, городами, на свій страх і ризик. Не випускають, світла, води там нема. В мене там залишилися батьки, зв’язку з ними нема», – каже вона.
Жінка дуже переживає за рідних та сусідів, які там залишилися. З міркувань безпеки населеного пункту не називаємо. Каже, росіяни поводяться як нелюди. «Як вони кажуть, якщо вам немає, що їсти, шишок назбираємо і будете їсти. Таких людей не повинно бути в цьому світі. У нашому місті точно спалених умисно 5 будинків. Їм цивільних людей не шкода», – запевняє вона.
У цьому будинку ще чотири сім’ї – вимушені переселенці – їх прихистила Уляна з мамою. Уляна теж жила в Києві, але коли столицю почали бомбардувати – вернулася у рідне село до батьківської хати. Запросила знайому Олю з шестирічним Ромчиком. Так і почалася ланцюгова реакція – у гостинності нікому не відмовляла і усіх прийняла.
Жінки кажуть, якщо б Уляна не прихистила – не знають, щоб було з ними та дітьми. «З-під Чорнобиля, приїхала з братом з невісткою, з дітьми. Людям в машинах порізали колеса, позабирали телефони», – розповідає вона.
У будинку три кімнати, але усі вміщаються. З собою сім’ї взяли мінімум речей, але сусіди допомогли усім необхідним. «Ми написали в місцеву групу, чи хтось може дати нам в оренду ліжечко, 20 хв – принесла сама жіночка», – розповідають люди.
Молочку приносить пані Марія – сусідка. «Сир, сметану, молоко, що я можу дати, то дуже маленький внесок», – впевнена жінка.
Дітям тут спокійно, кажуть матері. Є, де гуляти, а головне – безпечно. «В гори ходимо, шукаємо скарби, в ліс ходимо, катаємося на гойдалки. Ходимо до церкви, молимося за те, щоб не було війни, за волонтерів, за військових», – розповідають діти.
Діти відволікають від війни, а дорослі моляться і вірять у Збройні сили, що Україна переможе , їхні будинки вціліють і вони таки повернуться додому.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
