Лише після того, як в наш дім завітали люди з опіки, батько взявся за голову. Він важко пережив втрату матері. – Андрійку, хочу тебе познайомити з тіткою Валентиною. Вона тобі сподобається. – Тітка Валя й справді була чудовою людиною, а ще, у неї був син, на два роки молодший за мене. Та тільки все почало налагоджуватися, як не сало батька. Мене на наступний день забрали в дитячий будинок.
***
Колись у мене була сім’я, як, напевно, у багатьох, були мама, тато і я. Але мама потрапила до лікарні і скоро її не стало. Тато з горя почав заглядати в чарку, у нас часто не було вдома, що поїсти, в школу я став ходити брудний і голодний, у мене впала сильно успішність.
До нас прийшли з органів опіки, сусіди викликали, вони хотіли мене забрати, але тато їх упросив і вони залишили мене вдома, але батькові сказали, що прийдуть до нас через місяць.
Після їх відходу тато пішов в магазин купив продуктів, і ми з ним взялися за прибирання квартири, тато з тих пір не не заглядав до чарки.
Одного разу він прийшов і почав зі мною розмову, про те, що він хоче мене познайомити з однією жінкою.
Коли я запитав тата, він що, більше не любить нашу маму, то тато мені сказав, що любить маму, і до цього дня, але нам це треба, щоб оргaни опіки від нас відстали.
Ми пішли в гості до тітки Валі, мені вона дуже сподобалася, у неї був син Орест, молодший за мене на два роки, ми з ним добре порозумілися.
Коли ми прийшли додому, я татові сказав, що тітка Валя дуже хороша, і тоді через місяць ми переїхали жити до тітки Валі, а нашу квартиру, ми вирішили здавати в оренду.
Тільки життя почало налагоджуватися, як прийшла знову бiда в наш будинок, у мене не стало тата.
Через три дні прийшли працівники опіки і забрали мене в дитячий будинок.
Тітка Валя приходила до мене майже кожен день, вона тим часом збирала документи, для того, щоб мене забрати додому.
І ось одного разу, коли я вже і віру втратив в те, що колись мене заберуть додому, мене викликала директор і мені сказали, що я їду додому.
Коли я вийшов на поріг дитячого будинку, то побачив там щасливу тітку Валю і Ореста.
Я підбіг до неї, обняв її і розплакався, як маленький хлопчик, від щастя, що у мене, нарешті – знову є сім’я.
Я плакав, а тітка Валя мене заспокоювала, і тоді я сказав їй:
“Мамо, ти ніколи не пошкодуєш, що повернула мене додому, дякую тобі велике”.
Ми повернулися додому, я продовжив вчитися в школі, в якій навчався раніше.
Час пролетів дуже швидко, я закінчив добре школу і вступив до інституту, після інституту, мене запросили працювати на завод, спочатку робітником, а потім я пішов по кар’єрних сходах, зараз я начальник цеху.
У Ореста теж все добре склалося, ми з ним брати, нехай не по крові, а по суті, ми брати.
Ми вже дорослі кожен має свої сім’ї, але кожні вихідні ми приїжджаємо до нашої мами на її фірмовий борщ з пампушками з часником.
Мама дуже рада нашим візитам, а наші дружини дуже люблять нашу маму, вона для них швидше подружка, ніж свекруха.
Я дуже вдячний долі за те, що тато тоді зустрів мою маму Валю, адже якщо б не вона, я не знаю, як склалося б моє життя.
Ще дуже вдячний моїй мамі за те, що вона для нас з братом робила і робить, вона нам дуже допомагає, тим, що вона є на цьому світі.
Дай Бог їй міцного здоров’я!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
