– Любо, ви так шикарно живете, у тебе навіть чоловік ходить до косметолога і на манікюр, у вас шикарна квартира, ви відпочиваєте за кордоном, у вас бізнес, дві машини, а ви їсте оце? – я дивилася на сіру кашу на воді, пів яйця, чай без цукру, сірий хліб – так вони харчуються.

Ми приїхали до моєї сестри на новосілля. Люба з чоловіком нарешті переїхали у величезну трикімнатну квартиру в новобудові, яку вони обставили з дизайнером.

Світлі стіни, величезні панорамні вікна, ідеальний паркет, кухня з островом, який виглядав більше як з шоу “МастерШеф”, ніж як звичайна кухонна композиція.

Але те, як вони харчувалися – це для мене стало справжньою загадкою і щиро кажучи неприємно вразило. Я такого ніколи не зрозумію.

Перший день ми сіли за стіл, на якому були: миска ячної каші, кілька шматочків сірого хліба і якась баночка консервованих огірків. На десерт – чай без цукру.

– Ну, Любо, ви серйозно? – не витримала я. – У вас тут паркет, на якому можна їсти, люстра, як у фільмах, навіть діти у вас в дорогих кросівках, а ви так харчуєтеся?

Люба якось нервово засміялася, але її чоловік Дмитро зберіг спокій. Він повільно доїв свою кашу, акуратно відклав ложку і сказав:

– Ми так живемо, бо так вирішили, це наш вибір. Їжа – це не головне.

Я подивилася на їхніх дітей, які теж сиділи за столом. Обидвоє, як на підбір: акуратно зачесані, в чистих і дорогих футболках. Вони нічого не сказали, тільки мовчки їли кашу, ніби так і треба.

Мої теж їли, але кривилися і запитально на мене поглядали.

Другий день нічим особливо не відрізнявся. На сніданок – гречка, огірок, і той самий чай. Я не витримала і знову підняла тему.

– Любо, але ж як так? Ви ж можете дозволити собі все. Ну хіба так складно купити шматок сиру чи ковбаси? Або курочку якусь?

Люба дивилася на мене серйозно, трохи навіть ображено.

– Знаєш, Людо, якщо вам щось не сподобалося, ну вибачте. Ми вважаємо, що їжа – це просто живлення. Ми не голодуємо, у нас є каші, овочі, навіть іноді якісь консерви.

Для дітей головне – гуртки, освіта, здоров’я, – продовжувала сестра. – Для нас з Дмитром – косметолог, спортзал, подорожі. А їжа? Ну, що вона дає? Шмат ковбаси чи торта ніяк не зробить наше життя кращим.

Я замовкла, але всередині не могла погодитись з жодним її словом.

У неділю вранці, за сніданком, коли на столі знову була та сама каша і сірий хліб, я вже нічого не говорила. Але думки роїлися в голові.

У нас вдома, хоч і без такої квартири, завжди є щось смачне. На сніданок я роблю канапки з рибкою чи з сиром, завжди є щось солодке до чаю.

На обід – борщ, супчик, запечена курочка, картопелька або макарони. Увечері – свіжі овочі, іноді фрукти. Іноді навіть дозволяємо собі щось смачненьке, як от червону ікру чи ковбаску.

А тут – тільки каша. І це у людей, які їздять у Карпати двічі на рік, літають за кордон, а Люба ходить на масаж і басейн.

У понеділок, коли ми повернулися додому, я нарешті відчула себе “на місці”. Увійшла на свою кухню, відчинила холодильник – і побачила наші запаси: шматок домашньої ковбаски, банка маринованих помідорів, сир, масло, навіть трохи червоної рибки лишилося після свят.

Я зварила картоплю, зробила свіжий салат і вперше за ці три дні нормально поїла.

Я не розумію, як можна так жити: ніби й розкішно, але водночас настільки бідно. Для мене життя – це не тільки гарні меблі й поїздки. Це ще й смачний обід, затишний вечір із чаєм і домашнім пирогом. І знаєте, я цим задоволена.

Я вважаю, що якраз дорогий одяг, розваги і косметологи – не головне. А от смачно і корисно поїсти – це важливо і для дітей, і для дорослих. А ви як вважаєте? Хіба це нормально живе родина моєї сестри?

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.