Ми одружені чотири роки і до сих пір дуже любимо один одного, але сваримося практично кожен день…
Я чула, як Любомир встав і бродить по квартирі, але робила вигляд, що ще сплю, наївно вважаючи, що він, “як зазвичай, зварить каву, принесе ароматну турку прямо під ніс – і ми забудемо про вчорашню, сварку. Але чоловік, схоже, все ще сердився на мене. Він швидко зібрався і пішов на роботу, так і не поснідавши.
Настрій, і так не самий райдужний. У мене сьогодні день народження! І попало ж нас прямо напередодні… З родичами вирішили відсвяткувати свято у вихідні, а сьогодні я взяла відгул, щоб зробити генеральне прибирання. Вечір розраховувала провести удвох з Любомиром – приготувати що-небудь екзотичне (спеціально заздалегідь запаслася морепродуктами і пляшкою хорошого вина), запалити свічки… Я мала намір влаштувати романтичний вечір, тому Єву ще вчора відправили до своєї мами… І тут на тобі!
Чесно зізнатися, лаємося ми з чоловіком дуже часто і, як правило, через дрібниці!
І я, і Любчик страшенно вперті, і кожен з нас вважає, що останнє слово повинно залишитися за ним. Але… на війні як війні, тільки переможців немає, ми обидва зазвичай залишаємося переможеними. Ось і цього разу все вийшло так безглуздо…
Вчора ввечері Любомир сів перед телевізором, а щоб я не заважала йому дивитися бокс, сопіти і хрюкати (о-о-о, ви б чули, які звуки він видає, коли наших б’ють!), Він визначив мені поле діяльності:
– У мийці, як завжди, купа брудного посуду, скоро каструлі від тебе втечуть.
Мені б розсміятися, так ні ж… Це “як завжди” мене просто розлютило!
– А ти прямо зі шкіри геть лізеш, щоб допомогти втомленій дружині! Я, між іншим, жінка, яка працює і не сиджу вдома цілими днями, як деякі…
– Ти на кого це натякаєш, а? – наїжачився він. – Моя мама, до твого відома, за своє життя, знаєш, як напахалась?!
– А до чого тут твоя мама ?! Хоча у неї теж, скажу я тобі, посуд – основне заняття в житті! Принаймні, тепер…
– Посоромилися б!
– А чого мені соромитися? Мій тато, між іншим, завжди допомагає моїй мамі, навіть коли повертається втомлений. І нічого, корона з голови не впала…
– О, ну так! Твої батьки, як завжди, просто ходячі ідеали! А мої…! – Любомир вже кричав на повний голос.
Загалом, ми знову посварилися. Чоловік увімкнув на повну потужність телевізор, а я, ображена на весь світ, пішла-таки мити посуд. Тепер вже злилася на саму себе. На Любчика більше не ображалася, але гординя не дозволяла першою зробити крок до примирення.
Випивши ранкову каву, я неохоче взялася за прибирання. Почала з шаф, де панував хаос. Складаючи одяг, натрапила на мамину блузку, якій було більше років, ніж мені, але в нинішньому сезоні вона знову була актуальна. Я обожнювала ритися в її шафах. Мама завжди була модницею, і у неї зберігалися такі стильні штучки, яких в нинішніх бутиках днем з вогнем не знайдеш, а якщо і знайдеш, то по позамежним цінами!
Я задумалася… І як це у мами завжди виходить отримувати від життя все, що хоче, а тато після сорока років спільного життя як і раніше дивиться на неї з обожнюванням? І вона, між іншим, все життя працює, ще й нас з братом виховала. При цьому завжди доглянута, весела. Моя мама з тих жінок, які, пропонуючи чоловікові каву, додають: “Заодно зроби і мені, коханий…” Причому вимовляють це з ніжною посмішкою і невинними очима. І це, зауважу, працює краще, ніж моя самовіддана боротьба за рівноправність жінок.
Звичайно, я сама винна. А тепер ось чоловік напевно не привітає мене. А я так чекала цього вечора! На очі навернулися сльози. Так, не розкисати! Треба щось придумати! Вечерю все ж приготую, про всяк випадок, а там подивимося… Любомир повернувся додому раніше, ніж звичайно, близько п’яти. Я як раз закінчувала наводити марафет у ванній перед дзеркалом, коли почула клацання вхідних дверей. Злегка напружилася, набрала повні легені повітря, вийшла і… налетіла на величезний букет троянд.
– Вітаю, мишка! – Любчик винувато посміхався. – Вибач мене за вчорашнє…
Я, звичайно, розтанула і повисла у нього на шиї. Як добре, що я все ж приготувала цю вечерю. Любомир наминав різотто з морепродуктами за обидві щоки, мукаючи і нахвалюючи… Ще б пак! Я чаклувала над ним майже годину!
Романтичний вечір при свічках вдався на славу. А я нарешті зрозуміла одну істину: щоб не було конфліктів, потрібно просто навчитися тримати себе в руках. Ну, і побільше ніжних слів, звичайно…
– Ой, мало не забув: у мене ж для тебе подарунок! – І він простягнув мені величезний пакет. Я заглянула всередину і насилу стрималася, щоб не жбурнути цим подарунком в чоловіка. Там були тапочки з овечого хутра! Більш недоречний подарунок важко було уявити: у нас вдома цілий рік тропічна спека.
– Подобається? Це мама вибирала. Сказала, що для зими буде в самий раз!
Я мало не луснула від злості: природно, хто ж ще міг придумати такий ідіотизм! Але, взявши себе в руки, я витягла ці домашні унти з пакета і натягнула їх собі на ноги:
– Ну як? Я тобі подобаюся?
Любчик засміявся, а потім схопив мене на руки і став цілувати:
– Мишеня, я тебе люблю! Слухай, давай ці тапки залишимо в спокої, а тобі купимо що-небудь краще, а?Тільки мамі подякуєш.
– Гаразд! А у мене тост. Давай вип’ємо за нас.
— За нас!
– Почекай, я ще ось що хочу сказати. Ми одружені чотири роки і сваримося через день. Пора з цим зав’язувати.
– Звичайно. Але ти завжди…
– Стоп! Це твоє “завжди” діє на мене, як червона ганчірка на бика!
– Серйозно?
– Так. І знаєш, я вирішила більше ніколи з тобою не сваритися…
Любчик знову засміявся.
– Що в цьому смішного? – запитала я.
– Твоє “ніколи” бісить мене не менше, ніж тебе моє “завжди”!
– Чесно! Більше ніколи… – Я запнулася і втупилася на Любчика.
Ми обидва розсміялися.
– Давай нічого не будемо один одному обіцяти, а просто більше піклуватися один про одного. Я ж сильно тебе люблю. Ти у мене – найкращий… – І я ніжно поцілувала чоловіка. Посуд в цей вечір Генка помив сам.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – pregnancy.org
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
