fbpx
життєві історії
Любу діагноз навіть не здивував. Можливо… вона навіть чекала його. Все, що з нею останнім часом відбувалося, той вихор, що ніс її… Щось мало стати «стоп-краном». В її хаос і намагалися проникнути спокійні стосунки, надійні. Але вона їх сама відкинула як нудні. І понеслася далі. І ось – пyxлинa.

13 років вона прожила в неофіційному шлюбі з Андрієм. Народила двох синів. “Вичухала” Андрія з туберкульозу. Влаштувала на не дуже прибуткову, але нормальну роботу, бо таксувати після хвороби він не міг, потребував нормального режиму дня, харчування. Вона йому це забезпечила.

Хлопчики підросли – вийшла на роботу, в офіс фірми з переробки вторинної сировини. Роботою горіла. Створила сайт, укладала угоди. У шефа була на хорошому рахунку, користувалася повагою колективу. Росла професійно й особисто. Малювала для душі у хлопчиків у дитсадку казки на стінах, картини для АТО…

А Андрій вниз тягнув. Пив вечорами сам і її бувало спокушав. Та що там говорити, частенько. А ще заздрив її успіхам, реалізації, ревнував скажено як до роботи так і до всіх без розбору чоловіків, бо всі – потенційні або реальні коханці, з якими вона його в його ж фантазії зраджувала.

Підняв руку. Раз, два, частіше…

Того вечора, коли це сталося на очах у малих, зібрала необхідні речі і ночувала з синами вже у подруги.

За місяць винайняла двокімнатну квартиру, переїхала.

В цей же час попала на роботі під скорочення й була звільнена (а насправді – розійшлася з шефом у політичних поглядах під час виборів, тому і став її відділ «зайвим»).

Та Люба не розгубилася, швидко знайшла іншу роботу, віддалену, що їй підходило зараз краще, та ще й із вищою зарплатою.

Подала на аліменти. Наче все в неї виходило. Сама дивувалася, звідки беруться сили, енергія? Наче нові внутрішні резерви відкривалися. Пояснювала це собі тим, що звільнилася від Андрієвого дурного впливу. Їй і дітям зараз було ліпше і спокійніше.

Але, мабуть, вона так не звикла…

Сайти знайомств подарували цілий світ.

Світ численних побачень, знайомств, зустрічей, швидкоплинних, стрімких, різнобарвних стосунків. Люба втягнулася в новий ритм, це все її захоплювало дедалі більше.

Вона сама вже збилася з рахунку, а всього ж півроку минуло…

Їй здавалося, що оце і є її справжнє життя, таке багатогранне.

Постійності вона сама не хотіла. Навіщо? Той гарний тим, той – іншим, а той – ще іншим. Ніяких зобов’язань і тривалості – вона там вже була і більше туди не хоче. Ну, поки що точно. Швидко сама втрачала інтерес, переключалася на нове. Коли інтерес втрачали до неї – теж не «парилася»: значить, попереду ще цікавіша пригода, звільнився для неї простір.

Пригод вистачало, аж занадто, але вона вже інакше не могла.

От тільки сигнали почали з’являтися: то зуби, то зacтуда, то ще якийсь запальний процес…

Організм намагався «достукатися». Та вона не звертала уваги, ніколи було. Підлікувалася – і помчала далі: діти, уроки, гуртки, секції, робота, пригоди у вихідні й ночами…

Місяць тому один, раптовий і наче незначний симптом не зник ні сам по собі, ні після спроби лікування за порадою лікаря.

А далі – обстеження і діагноз.

Любу він навіть не здивував чомусь. Можливо… вона навіть чекала його. Все, що з нею останнім часом відбувалося, той вихор, що ніс її… Щось мало стати «стоп-краном». В її хаос і намагалися проникнути спокійні стосунки, надійні. Зустрівся такий собі Олег, якому вона дійсно стала не байдужою, не на одну «пригоду». Їздив з квітами, допомагав, чим міг, дарував подаруночки їй і хлопчикам.

Але вона відкинула ці стосунки як нудні, бо їй справді стало нудно. І понеслася далі. І ось – пyxлинa.

Тільки тепер – зупинка. Перезавантаження.

Що далі?..

Боротьба, страх, розгубленість, якій на зміну прийшла концентрація, надія, переоцінка всіх цінностей і пріоритетів.

– Може, це для того, щоб я навчилася нарешті цінувати себе? Любити? Берегти? Вірити ще в когось, крім себе? Довіряти Йому?.. – говорить мені Люба. – А раптом це все, і шансу більше не буде?..

– А ти ВІР, що буде, і роби все для того, щоб тобі його дали, – відповідаю я, бо більше не знаю, що сказати…

Автор Олена К.

Читайте також: ОСТАП САМ САДИВ АНАСТАСІЮ НА ЛІТАК, ЩО НІС ЙОГО ДРУЖИНУ ДО КОХАНЦЯ У ПРАГУ. І ЗУСТРІЧАВ, СПОДІВАЮЧИСЬ, ЩО ЦЕ ВОСТАННЄ, ЩО ЙОГО НАСТЯ ЗРОЗУМІЄ: СПРАВЖНЯ ЇЇ РОДИНА – ЦЕ ВІН І ТРОЄ ЇХ ДІТЕЙ, ЩО ЙОГО ЛЮБОВ ДО НЕЇ – СПРАВЖНІША І БІЛЬША ЗА ТУ БЛИСКУЧУ МІШУРУ, ЯКУ ДАРУЄ ЇЙ СТАНІСЛАВ. А ПОТІМ ОСТАП ПОМEP. І АНАСТАСІЯ ТЕПЕР НЕ ЗНАЄ, ЯК ЖИТИ ДАЛІ.

You cannot copy content of this page