fbpx
життєві історії
Людоньки, сором який! Здоровe здоровило виє, губи розпустила, ніс червоний, а йде-то як, нога за ногу заплітається. – Ти як ходиш? – не витримала Леся. – Ти можеш йти нормально? Голову випрями, живіт втягни! Руками не розмахуй! Що ти ногами човгаєш, як стара бабка? Взуття не тебе не напасешся! Златка, замість того, щоб йти як їй веліли, заплакала ще більше і зовсім зігнулася гачком. Лесю аж затрясло

“Ну що вона весь час крутиться перед дзеркалом? – з досадою думала Леся, дивлячись на свою восьмирічну дочку Злату. – Бач милується! Волосся розпатлане, на щоках бруд, сукня вся в плямах. Але ж тільки вчора чисту дала! Не напасешся на неї!”У Лесі аж сльози на очах навернулися. Працюєш цілий день і додому прийдеш – спокою немає.

– Ти чому посуду не вимила? – ледве стримуючи себе, запитала вона. Златка злякано відскочила від дзеркала. Я зараз! – і кинулася було в кухню . А уроки? – підозріло запитала Леся. – Уроки зробила? Златка опустила голову. – Чим ти займалася цілий день? – злісно запитала Леся. – Чим я тебе питаю? Вона оглянула кімнату.

– Чому форму не повісила на місце? Дочка схопила шкільне плаття і квапливо почала розправляти його.

– Коли ти навчишся ліжко заправляти? – запитала Леся, вказуючи на гору з ковдри. – Тобі все колись! Дурня клеїти цілими днями – будь ласка, а матері допомогти – часу немає. Хоч би за собою стежила! Подивися, на кого ти схожа! Дивитися нудно! Іди вмийся негайно!

Перша сльоза скотилася по щоці у Златки. – Це ти можеш! – сказала Леся. – Для цього великого розуму не треба! Поплакати найлегше. Ти поплачеш, а я все за тебе зроблю, так чи що? Златка почала ревіти в голос. – Припини зараз же! – Та не виводь мене з терпіння! Рев ще більше посилився.

– Я кому сказала – припини! – говорила Леся, вже не турбуючись про те, що почують сусіди. – Це мені ревіти треба, а не тобі. Перестань! Щоб я цього більше не чула! Леся зціпила зуби і постаралася взяти себе в руки.

Спеціально відпросилася раніше з роботи, щоб зводити дочку в поліклініку і взяти довідку для санаторію. “Людоньки, яка я нещасна! – зі сльозами подумала Леся. – дочка якась недолуга зростає. У всіх діти як діти, а тут … ” Златка нудно ревіла, розтираючи пальцями сльози по щоках.

– Доню, – сказала Леся, щосили стримуючи себе, – перестань плакати, йди швиденько вмийся, переберися, зараз підемо в лікарню. Златка як по команді замовкла і кинулася в ванну, а Леся забігала по кімнаті, збираючи і пхаючи по кутах розкидані ганчірки, іграшки, книжки. “Все витягне! – з роздратуванням думала вона. – Нечупара! Прибирати, прибирати, а все без толку.

Цілий день крутишся як заведена, нічого в житті не бачиш. Адже тільки для неї і живеш, тільки для неї, і ніякого розуміння, ніякої вдячності …”- Мама, мам, – Злата, вже вмита, з блискучими очима і мокрим чубчиком, смикала її за рукав, – мам, а що мені надіти?

– Ти що, не бачиш, що мати зайнята? – гаркнула Леся. – За тобою прибираю! Златка знову скривилася, з ще не просохлих очей покотилися сльози, але Леся вже не могла зупинитися. – Ніби й не знаєш, що тобі надіти! Обов’язково мати потрібно смикати. Он, все в шафі перед твоїми очима!

Златка розтягувала губи, намагаючись не плакати, але сльози все одно текли не перестаючи. Леся вже махнула на неї рукою – нехай реве, марно щось говорити, тільки нерви мотати. Одягла їй сукню, сама причесалася абияк і скоріше в лікарню, до кінця прийому всього година залишилася. Златка йшла, низько схиливши голову, з носа капали сльози. Леся вся кипіла від роздратування.

Людоньки, сором який! Здоровe здоровило виє, губи розпустила, ніс червоний, а йде-то як, нога за ногу заплітається. – Ти як ходиш? – не витримала Леся. – Ти можеш йти нормально? Голову випрями, живіт втягни! Руками не розмахуй! Що ти ногами човгаєш, як стара бабка? Взуття не тебе не напасешся! Златка, замість того, щоб йти як їй веліли, заплакала ще більше і зовсім зігнулася гачком. Лесю аж затрясло.

– Ти можеш не ревіти хоч п’ять хвилин? – Ти можеш вислухати, що тобі мати каже? Головне, все, все їй віддала – і особисте життя, і роботу, все! Хіба б вона сиділа в цій богадільні, якби не Златуня? Які перспективи у неї були в управлінні! І все довелося кинути.

Там відрядження, там виїзні наради – хіба це можливо, коли у тебе дитина на руках? Зайнята своїми думками, вона зовсім перестала звертати увагу на дочку. Та йшла, розмахуючи руками, і щось наспівувала собі під ніс. Десь уже в калюжу встигла влізти. Туфлі брудні, колготки забризкала, шнурок розв’язався, волочиться по землі… – Ти що, не бачиш, що в тебе шнурок розв’язався? – накинулася на неї Леся. – Зав’яжи зараз же!

Златка присіла навпочіпки і стала возитися зі шнурком. Поділ сукні звісився в калюжу. – Все, – тремтячими губами промовила Леся, – в такому вигляді я з тобою нікуди не піду. Негайно повертаємося додому! – Мамочко, – зайшлася в плачі Златка, – матуся, я більше не буду. Ніколи більше не буду, вибач! – Що ти не будеш? Що? – тихо і зло запитала Леся. – Нічого не буду! Підемо, матуся, підемо! Підемо в лікарню! – Що ти кричиш? Припини мене тягнути за руку! Люди дивляться.

Залишок шляху йшли мовчки. Леся похмуро думала про те, що на сьогодні знову гора прання, що Златка буде до дванадцяти сидіти з уроками, а значить, знову сльози, істерика. Господи, де взяти сил, де набратися терпіння? У поліклініці народу вже не було, тільки двоє людей сиділи в кабінет до дільничного лікаря – бабуся з онуком і молодий татусь з однорічною дочкою на руках. Тато все любувався лепетанням свого скарбу, а бабуся почала з ходу легко і нудно розповідати про свого онука, про те, що він виріс у неї на руках, що батьки ним зовсім не займаються, що мати дні і ночі на роботі, і так далі , у тому ж дусі.

Леся несхвально слухала і думала, що вона, слава богу, обійшлося без бабок. І без батька, між іншим, теж, додала подумки, з роздратуванням дивлячись на щасливе обличчя молодого татуся. Микола теж все зворушувався, бувало: “Ах, у неї зубки прорізалися! Ах, вона сказала “тато”! Ти послухай, Леся, як вона смішно говорить “тато”! »Де він тепер, Микола-то?

А Златка, між іншим, вся в нього. І брови густі, і вії довгі, і ніс кирпатий. Кажуть, щаслива буде, якщо в батька. Дай бог хоч їй бути щасливою! Леся глянула на дочку – Господи, ну як так? Ноги розставила в різні боки, сукня задерлася, вся згорбилась, рота роззявила – слухає, що бабка розповідає. – Ти як сидиш? – лагідним голосом сказала Леся. Вона завжди намагалася стримуватися на людях. Златка здригнулася, ноги зрушила, випросталася, підібралася. Ось так, – ласкаво посміхнулася їй Леся.

Бабка схвально закивала головою і почала нескінченну розмову про те, як треба виховувати дітей, але тут, на щастя, її запросили в кабінет, і тема себе вичерпала. Молодий татусь з посмішкою подивився на Златку і сказав: – Невже і моя коли-небудь такою ж стане? – Стане, стане, можете не сумніватися, – жовчно відповіла Леся. – Прямо не віриться, – зітхнув тато. – Вашій скільки? – Вісім. – А моїй рік і два місяці. Уже говорить. Слів двадцять, напевно. Правда, добре для її віку? – Угу, – з кривою посмішкою підтвердила Леся. Вийшла баба, тягнучи за руку ревучого онука.

Татусь підхопив своє чадо і пірнув в кабінет. Леся зі Златкою залишилися одні в коридорі. – Витри ніс, підтягни колготки і причепурися, – автоматично сказала мама. Не минуло й двох хвилин, як чоловік вибіг з кабінету, помахуючи довідкою. – Порядок! З наступного тижня в ясля! – і підморгнув Златці. – Щасливо вам!

– Ну, хто там ще? – втомлено запитала лікар, подивившись на годинник. – Останні? Що у вас? Леся в двох словах пояснила ситуацію. Лікар погортала картку, зітхнула і, ні слова не кажучи, виписала довідку в санаторій. – Лікуйтеся, – сказала вона, – і не хворійте більше.

Було вже темно, коли поверталися додому. Леся міцно стискала в руці м’яку Златкину долоньку, крокувала широко, поспішала – дома справ сила-силенна. Златка підстрибом дріботіла слідом. У калюжах плавало, розчиняючись, жовте світло ліхтарів, метушливі тіні то забігали вперед, то тяглися за спиною, немов вічні невідчепні турботи, від яких нікуди не сховаєшся. Дома на швидку руку приготувала вечерю, наспіх поїли. Златуня кинулась було мити посуд, але Леся рукою махнула. – Уроки йди роби!

Перемила посуд, прибрала на кухні, взялася за прання. Златка стояла на порозі з зошитом в руках: – Мам, перевір твір. – Потім, – буркнула Леся, – бачиш, зайнята. Поклади зошит і лягай спати. Пізно ввечері, переробивши всі справи, згадала про твір, взяла зошит. “Моя сім’я” – було виведено невпевненим, але старанним почерком. “Господи, ну навіщо дітям такі теми давати?” – болісно скривилася Леся. “У моїй родині двоє людей, моя мама і я. Мою маму звати Леся Іванівна. Вона дуже добра. Вона багато працює і сильно втомлюється. Я дуже люблю свою маму, і вона мене теж сильно любить… ”

Весь твір на пів сторінки. “Для другого класу нормально”, – подумала Леся, виправила помилки в словах  і поклала зошит в портфель. Підійшла до Златуні поправити ковдру – спить вона неспокійно і завжди розкривається уві сні.

Златка сказала щось нерозбірливе і повернулася на інший бік. З-під вій виповзла невиплакана за день сльоза і скотилася, залишивши на щоці криву блискучу доріжку. Щемлива жалість до дочки раптом стиснула горло Лесі, і повітря, насилу проштовхнуло  горло, здалося шорстким і гірким, як розжована таблетка.

Немов зламалася гребля, підмило її скупченими сльозами, і Леся вся раптом ослабла, уткнулась головою в ковдру, під якою стислося в грyдочку таке маленьке, таке беззахисне і тепле тільце доньки. “Златунечка моя, – плакала Леся, – за що я тебе весь час мучу? Що я тебе весь час смикаю? Поганa у тебе мама, поганa! Мене на й близько не можна до дітей підпускати. Я ж все життя тобі порчу. Вибач мене, доню, вибач мене, рідна!”

Леся задихалася, від сліз, вона присягалася собі ніколи в житті більше не підвищувати на дочку голосу, не доводити до сліз, не робити щохвилини зауваження, бути спокійною, стриманою, доброзичливою . “А в неділю, – схлипувала вона, – ми разом підемо кудись, в кіно або в парк, будемо цілий день розмовляти. Я ж ні про що з нею не говорю, тільки лаю весь час, лаю …”

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – ukraine-live

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page

facebook