Люди в білих халатах заспокоюють мене, кажуть, що медицина не стоїть на місці, ну а вже в крайньому випадку, можна ощасливити дитинку з дитячого будинку. Я то це розумію, але як про це розповісти Денису? І чи взагалі варто? У нас через декілька місяців весілля, а я вся в роздумах. Дай Бог, станеться чудо, і ми таки станемо батьками!
Мені 27 років, в тому році я зустріла кохання всього свого життя. Я можу відкрито так говорити про це, адже це мої другі відносини і вони мало не ідеальні. Ми ідеально підходимо один одному, у нас з Денисом однакові погляди на життя. Обидва освічені, виховані люди. Дякую Богу, що зустріла свою половинку.
Через три місяці у нас з Денисом повинна бути весільна церемонія, вже підготовка йде до торжества повним ходом. Але справа в тому, що мій майбутній чоловік сильно мріє про дітей і я їх теж дуже хочу. Та тільки здоров’я у мене бажає бути кращим.
Ще з підліткового віку я часто ходжу по “жіночих” лікарях, і нічого з цим вдіяти не можу, на жаль.
Не подумайте, що я десь “грішила”, про це й мови бути не може.
Лікарі намагаються мене заспокоювати і кажуть, що навіть незважаючи на такий вердикт – не хвилюватися, бо з кожним роком все міняється і медицина йде вперед. В крайньому випадку завжди є можливість взяти дитину з дитячого будинку. Я все це розумію, але я боюся розповісти про це Денису. А що, якщо він мене не зрозуміє? Що, якщо кине через це?
Я не хочу втрачати Дениса, але і з іншого боку розумію, що якщо він дізнається про це від когось іншого або ж занадто пізно, нічого доброго з цього не буде. Що тоді мені робити? Як правильно йому сказати чи краще нічого не говорити? Може, і правда з’явитися якась можливість або станеться чудо і Боженька подарує нам дитятко?
Що б ви робили на моєму місці?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
