Майбутня невістка залишила сина в боргах і втекла до Америки. Вона там розважається на повну, а наш Петро виплачує іпотеку і сумлінно чекає на її повернення.

– Вона ж пообіцяла повернутися! – Дмитро важко зітхнув. – А тепер… вже три місяці ні копійки, ні звісточки.

Оля мовчки підлила сину чай з ромашки, ніби це могло заспокоїти його. Але ми обоє знали – це не вирішить проблеми.

Наш старший син, Петро, залишився наодинці з боргами, а Юлія, його наречена, подалася за океан, не залишивши навіть надії.

Все почалося кілька років тому, коли Петро привів додому Юлю. Вона була гарна, освічена, впевнена в собі – наче саме те, чого хотілося для сина. Вона мала великі амбіції, працювала в міжнародній компанії, а ще планувала здобути докторський ступінь. Ми з Олею щиро зраділи, адже подумали, що це ідеальна пара.

Але тепер усе виглядає зовсім інакше. Юля поїхала до США спочатку на тримісячне стажування, але термін перебування там подовжила. Вона навіть не повідомила Петра заздалегідь про свої плани. А тепер він не тільки самотній, а й платить величезний кредит за їхню спільну квартиру.

Я завжди казав: “Петре, перш ніж брати такі великі зобов’язання, треба переконатися в серйозності намірів”. Але син лише відмахнувся: “Тату, я кохаю Юлю. Це ж наше майбутнє!” Ми з Олею бачили, що Петро буквально світився від щастя поруч із Юлею. Як батьки, ми не могли не підтримати його. Проте тепер ця підтримка обернулася ще й нашими переживаннями.

– Чому ти не їдеш до неї? – запитала якось Оля. – Розберіться на місці, погляньте одне одному в очі.

Петро відповів так, що мені стало зрозуміло: він боїться. Бо що, як Юля вже не та, що була раніше? Він хотів зберегти хоч якусь надію, не наважуючись на прямий діалог.

Схожа ситуація сталася і з моїм братом Андрієм. Колись він теж був щасливий у шлюбі, але його дружина залишила його заради молодшого чоловіка. Андрій довго відновлювався після цього випадку, з головою занурився в роботу й хобі. Але кожного разу, коли залишав свого кота нам на час поїздки, я бачив його самотність. Людина може робити вигляд, що їй добре самій, але такі дрібниці, як пошуки, кому залишити вихованця, розповідають іншу історію.

Мій друг Олексій, у свою чергу, страждав через походеньки наліво дружини. Вона залишила його, коли він працював за кордоном, потім покинула ще кількох чоловіків, поки не опинилася з багатим швейцарцем. Олексій знову і знову намагався знайти ту саму, але, здається, все більше зневірявся. У його очах читалася порожнеча.

– Слухай, – сказав він мені якось, – невже можна знайти жінку, яка не буде лише користуватися тобою? Я вже не молодий і досить мудрий. А вони хочуть всього й одразу, а потім тікають.

Мені було важко відповісти. Я дійсно щасливий із Олею, і ми разом уже понад 35 років. Але як допомогти тим, хто шукає і не знаходить?

Повертаючись до нашого сина. Петро не здається. Він продовжує працювати, платить кредит, намагається підтримувати зв’язок із Юлею. Але я бачу його сумні очі, бачу, як він втомлюється. Не впевнений, чи він вірить, що Юля повернеться, чи просто тримається за мрію.

Ми з Олею намагаємося підтримати його. Часом вечеряємо разом, розмовляємо про буденні речі. Але він замикається в собі, і це непокоїть нас обох.

Тож у мене виникає запитання до вас, дорогі читачі. Як бути в такій ситуації? Чи варто Петрові чекати Юлю, чи, можливо, краще спробувати відпустити її та шукати щось нове? Як допомогти синові, коли він не хоче ділитися своїм станом?

Текст підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!