Сьогодні, виносячи маленьку дівчинку на руках. Почув слова від яких просто ком в горлі і серце так різко стиснулось…
Маленька дівчинка, крізь сльози, притискаючись до мене своїми маленькими ручками, повторювала, як мантру.
– Я люблю тебе! Український солдате! Дуже-дуже сильно люблю!
Я біжу з нею на руках (забувши навіть про поранення ноги), а вона плаче й повторює, плаче й повторює.
Ось чому ми виграємо цю війну!
Навіть й додати нічого…