Мало того, що свекруха прийшла без попередження в п’ятницю, так вона ще й зробила мене винною у всьому можливому. – Що це за робота така, фрілансер? Тобі нікуди не потрібно їхати, на відміну від мого сина. Ти глянь, яка пилюка на тумбі. І пилососом пройтись не помішало б. Сидиш дома, а господиня з тебе ніяка. Відчуваю я, що мій Степанко тебе скоро покине. І добре зробить.
Моїх родичів уже не перевиховати. І мені це дуже неприємно усвідомлювати.
Я працюю вдома. Вже досить давно. Мені так зручно. Працювати так я почала одразу після університету. Тоді якраз з’явилася така можливість. Я пишу статті на замовлення. Коли я не маю замовлень, я в’яжу. Це буває не часто, але іноді виходить навіть продати в’язаний светр. Але якщо вдуматися я працюю цілий день.
Прокидаюся о 6-й, годую котів, міняю пісок у лотках. О 6-30 у мене легкий сніданок. Потім водні процедури і сідаю працювати. Звичайно я обідаю та хвилин 20 відпочиваю. Увечері прибираю та готую. Коли я вийшла заміж, чоловік квартиру продав, і тепер живе у моїй. Моя сім’я звикла до мого способу життя та режиму. Але ось свекри…
Свекруха, коли зрозуміла, що я нікуди не йду вдень, почала щодня мене відвідувати. До того ж навіть не попереджає про свій прихід. Мені доводилося відкладати роботу, щоб зустріти її, напоїти чаєм. Я не можу дозволити собі відпочивати вдень. Мені потім доводиться сидіти ночами та доробляти роботу. Я не можу просто її ігнорувати.
Чому вона не може зрозуміти, що я працюю? Спочатку я ще намагалася їй якось пояснити, що мені ніколи, що я не встигаю замовлення вчасно виконати. Мені за це непереливки.
Тепер вона до мене прискіпується. Будь-яка дрібниця стає причиною вколоти мене сильніше.
У квартирі не прибрано, не наготовлено і взагалі все погано… І меблі у нас погані. І заощаджувати я не вмію.
– От піде мій син від тебе, будеш бачити! Ти не господиня, сидиш удома, а толку від тебе ніякого!
Я із чоловіком поговорила, пояснила все. Він зі мною повністю погоджується. Але зі своєю мамою не хоче сперечатися.
Ось що мені з ними робити?
Фото ілюстративне
