Малому нашому 31-го грудня якраз виповнилося було близько 1,5 місяці. Я і скинула своїй хрещеній відео, де Даня усміхається і агукає. Ну надіслала – та й забула.
Наступного дня дзвонить мама і, замість “З Новим роком!”, говорить :
– Ти більше Люді не скидай відео, добре?
– А що трапилося?
– Ми ж разом з кумою Новий рік вчора зустрічали, ти ж знаєш. Так от, я думала, вона порадіє, а вона: “Ну, звичайно, він у вас там і агукати і посміхатися буде, і багато чого ще робити, вона (тобто я) в декреті час Дані приділяє, а не за худобою доглядає і не в пошуках “веселого” чоловіка бігає, вона має час на це. А я колись зі своїми дітками таких можливостей не мала”.
І все це було зовсім не добрим тоном сказане, поділилася зі мною мама.
Мене це повеселило, щиро кажучи. Я звикла до токсичних родичів і вдачу тітки Люди давно знаю, а маму це засмутило. Наївна у мене мама, бачить у людях лиш хороше. А воно ж по різному бува.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com, автор О. Шатіло.
