Дівчата, у вас теж виникає така проблема, як шафа тріщить від одягу, а одягнути нема що?
Вчора ми з чоловіком мало не посварились з цього приводу. Мій Євген на мене хвилин сорок чекав, поки я перебирала наряд за нарядом. Адже геть не знала, в що маю одягнутись.
Мали ми їхати до свекрухи в село на день народження.
Я заздалегідь придумала лук і для сина і для Євгена, і собі сукню попрасувала. Погода в нас цілий тиждень дуже спекотна. Думала, потрібно одягнутись так, щоб було легко і не жарко в цьому одязі.
Та зранку ми прокинулись від сильної зливи за вікном, надворі відразу різко похолодало. Ця зміна в погоді мене геть збила з пантелику.
Замість того, щоб подумати, що я ще маю взяти з собою в дорогу, щоб нічого не забути, я бігала по квартирі в роздумах, в що маю одягнутись. І в чому я тільки ходила весною в таку погоду?
Ну ніяк не могла згадати. В шафі в мене завжди речі лежать по сезону. А оскільки зараз, можна сказати, літо, то там лежать виключно літні речі.
Всі інші речі я ховаю подалі в іншій шафі в коридорі. Ви би бачили мене у той момент. Одягла один лук, ні не те, переодяглася в інше, теж не те і таких примірок за сорок хвилин було з п’ятнадцять, аж мій чоловік не витримав і з вересками пішов в автівку.
Звісно, я повна сумнівів все ж таки зібралась. Дорогою ми їхали мовчки, Євген був ображений, що то тільки в мене такі вічні проблеми. Мама просила нас приїхати швидше, а ми, як завжди, через мене запізнюємось. Правда, до кінця дня ми помирились. І свято минуло дуже гарно.
Та така ситуація в мене не одноразова і як мені бути, щоб такі ситуації не повторювались, я не знаю… Такі ми вже дівчата, завжди маємо виглядати гарніше всіх.
А в чоловіків все простіше, одні штани і сорочка на всі випадки життя і нуль комплексів, а навпаки, оцінюють свій зовнішній вигляд як норму.
Чому так?
Автор – Успішна Емма
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Недавні записи
- На кухні, обійнявши голову, сидів Борис, а над ним заводила мама. Виявляється, Анна, дружина брата, подала на розлучення. – Я в одних шкарпетках від неї пішов. Ні на що не претендую, а вона ще хоче на аліменти мене подавати? – А що такого ти купив, може цю квартиру? Чи хоча б ремонт зробив? – І тут включилася мама. – Як, Лідо, ти язика прикуси! А утюг разом з дошкою хто купляв? – Ви б ще набір з горняток згадали, який зі свого серванту витягнули і невістці передарували
- Коли я злягла з температурою, то запитала по телефону у зятя, чи може він купити мені трохи їжі та піти в аптеку. Він це зробив. Мені здається, він був дуже щасливий мені допомогти. Але вже ввечері Анна зателефонувала і сказала, як я смію її чоловіка використовувати в своїх цілях. Вона навіть не запитала, як я себе почуваю, чи чи потрібно мені ще щось. Я відчуваю від неї великий холод. Та незважаючи ні на що, я повинна мовчати, бо інакше Анна заборонить мені бачитися з онуками
- Під час розмови з донькою про майбутніх онуків, я почула те, чого найбільше боялася. Вероніка сказала, що не хоче мати дітей, мовляв, від них немає жодної користі і взагалі, я можу про це забути, адже нова посада доньки передбачає, що дітей в неї не буде ще років зо три. Не знаю, що робити. Як пояснити дорослій доньці, що діти це чудово? Я відчуваю себе трохи винною у всій цій ситуації. Моє минуле життя сильно вплинуло на дочку
- Через халатність лікарів наша донечка відправилась на небо. Одному Богу відомо, що творилося в моїй душі. Не обійшлось і без допомоги спеціалістів. Незважаючи на те, що суспільство наполягало перегорнути сторінку і спробувати ще раз, я слухала своє серце. Діток в нас з Антоном так і не має. І все б нічого, якби не ця переселенка з трьома дітьми, за якими вона зовсім не дивиться. Одного разу я була з ними на майданчику. Олежик забруднив сорочку, а я хотіла йому допомогти
- Як тільки мами не стало, ми почали сперечатися з братом і сестрами, а всіх нас четверо, за спадщину. “З чого ти взяла, що цей перстень має належати тобі? Мама нераз говорила, що він мій!” “А ти думаєш, чого Андрій так до мами в останні дні приїжджав?” І це ще діло не дійшло до нерухомості. Колись, наша дружня сім’я, переросла у велику “бурю”. Все це тривало до того часу, поки не сталося найгірше – не стало нашої сестри Марти. На прощальній церемонії нас ніби осінило