fbpx

– Мам! Ну як ти сумки такі важкі то донесла? І чому без попередження приїхала?

Марія Гнатівна втомлено опустилася на табуретку в передпокої. Спека вимотала її, їхати довелося трохи більше доби, та ще й з поклажею важкою. А як без неї?

Ніколи з порожніми руками до дочці не приїжджала, тим більше більше року її не бачила. Джерело

– Мама! Ну як ти сумки такі важкі то донесла? І чому без попередження? – Іра стояла в передпокої заглядаючи в дорожню сумку жінки, битком набиту гостинцями

0. Прости, донечко, – виправдовувалася жінка.

– А щодо гостинців … варення Гриші привезла, заготовки гострі, як ти любиш. Все своє, з дідом на дачі виростили.

Ірина зітхнула, переводячи погляд з сумок на матір. Приїзд її виявився для жінки повною несподіванкою.

– Ти номер чи поміняла? – запитала Марія Гнатівна.

– Додзвонитися який день не могла, ось і поїхала, серце не на місці. Гаразд Раечка, однокласниця твоя на зв’язок вийшла, повідомила, що там же живете, але вона і сама тебе рідко бачить останнім часом.

– Так добре все, мам. Номер поміняла, забула тобі повідомити, – сказала Ірина, і фарба раптом залила її смагляве обличчя.

Мати мимоволі замилувалася, Іра – її молодшенька дочка, сама довгоочікувана. Є ще двоє синів. Один живе закордоном, кілька років тому виїхав, а так в місті теж жив, приїжджав рідко, онуків навіть ні разу не бачила, що там, далеко від дому народилися …

Середній син іноді приїжджає, та з невісткою як щось не ладиться у неї, начебто все для дітей намагається робити, а їй не догодиш. Сперечатися і свариться жінка не любить, ковтає образи, і продовжує жити далі. Найголовніше – щоб синові з нею жилося добре, в любові і взаєморозуміння.

А ось Іра … за Іру чому то душа найбільше болить. Вісім років тому видали її заміж за хлопця сільського Михайла. Все б жити та радіти, але після народження Грицька, Ірина повернулася в рідну домівку. Коли хлопчик підріс, жінка поїхала в місто, знайшла роботу, пішла навчатися.

Потім забрала сина, хлопчик, прив’язався до бабусі з дідусем ще довго нудьгував і просився назад у село. Марія Гнатівна їхала і думала – який він зараз? Напевно підріс, якщо в батька пішов то вищим буде …

Дід вже дуже на внука хотів подивитися, фотокартку все просив, коли проводжав. Сам би поїхав, так захворів тиждень ще тому, лише тільки краще йому стало, почала Марія Гнатівна в дорогу збиратися.

– Ти батьку впораєшся без мене один? Не можу я сидіти вдома більше в невідомості, душа болить, Іру провідати треба.

-Ну, що ж ми в коридорі то сидимо, йдемо за стіл, я вчора приготувала борщ і котлети. Гриша, та що ж ти не виходиш? Бабуся приїхала, зустрічай біжи! – промовила Іра і попрямувала на кухню.

З кімнати виглянула чубата голова хлопчика. Марія Гнатівна обняла онука. Розплакалася.

-Добре тобі, ба! Задушиш адже …

– Виріс то як ?! – милувалася Бабуся онуком.

– А я тобі светр пов’язала, напевно малий буде, – засмутилася жінка. Сіли за стіл.

Читайте також: – Проміняла батьків на мужика! Ось так ось. Ростили-ростили доньку, а виростили зрадниця!

-Мама, тобі скільки котлет покласти? – запитала Ірина. На блюді, принесеним нею, лежало п’ять невеликих котлеток. З дороги апетит розігрався дай Боже, проте Марія Гнатівна, посоромилася і сказала.

– А ти постав на стіл, сама візьму.

Жінка з’їла напівпорожній борщ, що трохи покривав половину тарілки, котлетку з хлібом і не наїлася. Просити добавки було незручно.

«Як же це, я завжди готувала так, що досхочу діти могли наїстися, а тут … може у Іри з фінансами що не так?» – думала бабуся, а потім пройшлася по кімнатах, ніби ремонт свіжий.

У Гришенька в кімнаті все є, та й Іра не справляє враження потребує людини. Наступні дні жінка можна сказати була надана сама собі. Іра з ранку тікала на роботу, Гриша останні літні дні догулював перед школою, раз у раз тікаючи до сусідського хлопчака в приставку грати, та й відносини з дочкою стали якимись більше натягнутими.

– Мам, давай я за квитком тобі з’їжджу, – буквально через день сказала Ірина.

– А то хіба мало, раптом не буде, зараз самий сезон.

– Так я тільки приїхала, – здивувалася жінка.

– Хоча може ти і права, дочко.

Марія Гнатівна простягнула документи Ірині. Дідові то вона пообіцяла повернутися через тижні півтори.

– Ох, мама ось дістанеться тобі боковушки біля того самого місця що не раз пожалієш!

– Бути може ти і права … Купивши квиток матері жінка якось навіть повеселішала. А одного разу, проходячи повз дитячої кімнати де Ірина займалася з сином, Марія Гнатівна почула голосу в дитячій.

– Мам, а коли дядя Стьопа знову до нас приїде?

– Скоро, синку. Ось тільки Бабуся поїде …

Якось в мить перестало вистачати повітря, жінка притулилася до стіни. Сльози потекли з очей. Нашвидку покидав речі помчала на вокзал під крики і вмовляння доньки. На вокзалі просиділа всю ніч, прикривши гострі плечі пухової шаллю. …

Під стукіт коліс жінка згадувала молодість, дітей, як же так вийшло, що під старість років не потрібні вони нікому виявилися?

– Машенька, як я радий тебе, а то засумував вже зовсім. Дивись – схудла як !! – жартував Борис Іванович.

Жінка посміхнулася вперше за кілька днів, хоч хтось її чекає … хоч комусь вона ще потрібна.

You cannot copy content of this page