Я заміжня, чоловіка звуть Денис. Живемо окремо у власній квартирі, за яку виплачуємо кредит, тобто чоловік вплачує, поки я в декреті.
Але доньці Міланці виповнилося три роки, і мені настав час виходити на роботу, я не хочу, але сказати про це нікому не можу. Знаю, що чоловік мене в цьому не підтримає, мама, яка працює навіть на пенсії, не зрозуміє, тим більше свекруха.
Поки я була в декретній відпустці, настільки поринула у турботу про дитину, у сімейні справи, що віддалилася від свого колективу і тепер розумію, що не впишусь назад. Та й не хочу.
Останнім часом навіть із подругами зустрітися немає ні часу, ні бажання. Раніше бувало, залишала дитину на чоловіка, і зустрічалися з подругами в кафе, поспілкуватись, обмінятися новинами, тепер мені це нецікаво.
Мені комфортно вдома, нікуди не треба йти, поспішати, намагатися все встигнути.
На роботі багато що змінилося з того часу, коли я пішла в декрет. З’явилися нові співробітники, змінився підхід до роботи, і я просто не впораюся. Розумію, що на роботі з часом звикну, і все налагодиться, але не розумію, чому я мушу себе примушувати, адже не всі жінки працюють.
Я вважаю, що від цього виграють усі в сім’ї. Чоловік від того, що все зроблено та приготовлено вчасно, його справа – лише гроші приносити до будинку, а все інше я зроблю сама. Та й навіщо йому втомлена і роздратована після роботи дружина, яка змушуватиме допомагати з прибиранням та ходити за покупками.
Мамі зможу приділити більше уваги, допомогти. Але головне, що дитина буде вдома, а не в дитячому садку або з нянею, чужими їй людьми.
Але як їм про це сказати, щоби не засудили, а зрозуміли? Може, треба було знову чекати дитинку, і була б можливість бути вдома і не виходити на роботу. Жаль, що пізно про це подумала.
Мама чоловіка майже щодня приходить в гості й говорить, щоб я виходила на роботу, що вже час., що Денису той кредит важко платити. Чоловік теж натякає, що чам мені йому допомагати фінансово. А я не хочу, розумієте?
Я жінка-берегиня, моє покликання – дім, затишок, догляд за чоловіком і дитиною, кухня. У цьому моє щастя, а от як донести це рідним – не знаю.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
