Коли я була маленькою, тато залишив нас із мамою і пішов до іншої. За кілька років мама знову вийшла заміж і народила мого брата. Хоча у нас різні батьки та значна різниця у віці, Рома завжди підтримував мене, зараз у нас чудові стосунки.

А ось з вітчимом у мене не склалося з самого початку. Через мене він постійно конфліктував з мамою. І в результаті все закінчилося тим, що мене просто віддали до інтернату. Я приїжджала додому лише у вихідні та на канікули.

Тоді я не розуміла, чому зі мною так вчинили. Але зараз усвідомлюю, що моя мати настільки сильно не хотіла залишитися сама, що була готова відмовитися від рідної доньки, аби чоловік був поруч.

Пам’ятаю, якось я приїхала додому хвора. Вітчим сказав, що возитися мене не збирається. Чергова сутичка, крики та мамина байдужість. Я так і поїхала назад, з температурою і плачучи від безвиході.

Минули роки, і все змінилося. Коли моєму братубуло 20 років, вітчим покинув маму і пішов до своєї колишньої дружини. Я на той час вже була одружена і жила в іншому місті. Вітчим переписав частину будинку на сина, попрощавшись назавжди. Більше його не бачила ні мати, ні Роман.

Нині все давно вже у минулому. В мене своя сім’я, у брата своя. Мама так і залишилася жити в тому будинку сама. Проте досі у підвішеному стані висить важливе питання. Звісно, ​​йдеться про спадщину.

Справа в тому, що батьківський будинок досить великий. Мамі важко справлятися з господарством поодинці. Я пропонувала брату, щоб будинок продали, він забрав гроші за свою частину, а частину віддав мені. Адже за законом вона належить мені. Мамі ж можна купити однокімнатну квартиру у хорошому районі міста, щоб їй було зручніше жити.

Найцікавіше, що мама і сама не раз говорила про таке. Проте Роман проти. Він каже, що якщо раптом розлучиться, зможе перебратися назад до матері. А якщо будинку не буде, куди йому йти?

Сама я живу у 2-кімнатній квартирі разом із чоловіком, наш син давно одружився та переїхав, його мамою та сестрою. Мене в принципі все влаштовує, та й вік уже не той, щоб кудись переїжджати. Але мені дуже хочеться, щоб мамі було добре. Крім того, боюсь уявити, що буде, коли мами не стане. Адже квартирне питання доведеться вирішувати вже лише з братом.

Роман каже, що якщо я так переживаю, то можу зараз переїхати до мами і допомагати їй. При цьому мати не проти такого рішення, але каже, що приїхати я можу тільки одна, без чоловіка.

Я взагалі не розумію, чому мої родичі так поводяться. Це ж безглуздо і несправедливо! На травневі свята я приїжджала у гості до мами. Знову запропонувала їй свій варіант, але брат влаштував суперечку. Здається, що я безсила.

Свекруха каже, що мені вже давно час перестати спілкуватися зі своєю ріднею.

– Наталочко, ти вже з ними усіма давно маєш припинити спілкуватися! – говорить мені мама чоловіка.

Але я не можу, вони мої рідні, моя сім’я.

Стільки всього натерпілася за ці роки, а все одно тягне до матері, якій по суті я не надто й потрібна.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.