Мама довго мовчала, та після Різдвяних свят покликала Олега до себе на розмову. – Так більше тривати не може. Ми повинні роз’їхатися. – А вже черед декілька хвилин дружина брата “на крилах щастя” влетіла в мою кімнату, і давай мене обіймати і цілувати. Не знаю з якого дива, та Софія подумала, що з квартири з’їжджаємо ми з мамою, а не вони. – Я знала, в душі ви найкращі люди на світі

Мама довго мовчала, та після Різдвяних свят покликала Олега до себе на розмову. – Так більше тривати не може. Ми повинні роз’їхатися. – А вже черед декілька хвилин дружина брата “на крилах щастя” влетіла в мою кімнату, і давай мене обіймати і цілувати. Не знаю з якого дива, та Софія подумала, що з квартири з’їжджаємо ми з мамою, а не вони. – Я знала, в душі ви найкращі люди на світі.

Коли батьки виховують своїх дітей, пишаються тим, що вони виростуть порядними. Тільки мій брат якось не зовсім правильно зрозумів це.

Олег одружився вперше, потім розлучився. Квартиру, як справжній джентльмен, залишив колишній та дитині. А сам пішов, як кажуть, у нікуди. Потім Олег мав другий шлюб. Але також невдалий. При цьому брат встиг оформити іпотеку, яку змушений платити ще 4 роки. Квартиру, як ви здогадалися, він також залишив дружині. Адже там теж дитина.

Ми живемо з мамою разом, тож Олег повернувся до нас. Більше йому йти нікуди. Але це ще не найгірше. Найгірше настало тоді, коли Олег вирішив привести додому свою третю дружину. Дівчиною вона виявилася зовсім далекою. Вони нічого не хотіли робити по господарству, її цілком влаштовувало те, що вони живуть у чужій квартирі, а своєї житлоплощі у них немає.

А ще ця Софія повідомила нас, що при надії. При цьому зі мною поділилася своїми планами на життя: Нічого, адже твій брат колишніх дружин не залишив без даху над головою, от і зі мною щось придумає. Я тільки зітхнула про себе. Що тут можна придумати? Ще одну іпотеку взяти?

Ми з мамою намагалися якось миритися з характером нашої третьої невістки, хоча нас багато чого не влаштовувало. Наприклад, те, що Софія могла брати речі, не питаючи мене про це. “Не забирай цей крем у свою кімнату, а то як мені користуватися ним”, – наївно просить вона.

Я стежу за вагою, у холодильнику є дієтичні продукти, які я купую спеціально для себе. Так ось братова дружина спокійно їсть мій сирок з кефіром. А на мої запитання відповідає: “Тобі що, для племінника шкода?”, При цьому погладжує свій животик. А коли я Олегу кажу, що його Софія з’їла мої продукти і він повинен мені на вечерю купити сир, то вона біжить з претензіями, що я вимагаю грошей з її чоловіка.

“Олегу ніколи твої забаганки задовольняти. Для цього він має мене”. І вона така у всьому. Я навіть купила собі маленький холодильник у кімнату, на що теж отримала докори, не допомогли навіть навісні петлі на двері. Було б не так прикро, якби вона теж ділилася чимось, але взяти з Софії нічого.

А коли на світ з’явився племінник, то питань стало ще більше. Чомусь дружина брата вважала, що ми з мамою маємо чергувати біля ліжечка її малюка. При цьому дві перші невістки теж вважали, що ми тільки мріємо, що няньчити їхніх дітей. У них навіть графік є, хто і коли привозить онуків до бабусі. Але останньою краплею став такий випадок. Я сиділа у своїй кімнаті і слухала музику в навушниках, як ось підбігає до мене Софія і буквально вихоплює навушники.

Вона почала вигукувати, що її син плаче вже пів години, а я не можу його заспокоїти. “Тобі що важко ліжечко похитати? Чому я маю виходити з ванни з не до кінця помитою головою? Ти йому тітка рідна чи хто?”. Я взяла її за кофту і виставила зі своєї кімнати. При цьому пояснила, що якби вона мене попросила подивитися за племінником, це інша справа. А тепер нехай взагалі близько до мене не підходить. Але Софія нічого так і не зрозуміла, бо бурмотіла за дверима ще цілу годину.

Я з мамою вирішили поговорити із братом. “Ми більше не можемо жити разом, настав час роз’їжджатися”, – сказала я.

Раптом, зовсім несподівано, до мене підлетіла Софія і почала цілувати. “Я знала, що ти не така погана, як здається. Дякую! Дякую! Наша кімната буде там, де була спальня вашої мами! Ми з мамою дивилися на цю дівчину з широко розплющеними очима. А Олег подивився на нас і додав: “Ви ж не збираєтеся переїжджати?”.

Коли ж Софія зрозуміла, що не правильно все “почула”, то була сама не своя. Ніяк не хотіла прийняти те, що тут ми живемо, а не вони, що це наша квартира за законом.

Олег пішов на орендоване житло. Не знаю як він викручуватиметься і аліментами та іпотекою, але ми тут ні до чого. Далі жити в таких умовах було просто неможливо.

Я думаю, що виходячи з характеру мого брата, він і з цією дівчиною розлучиться. Якщо прийде знову проситися жити з нами, ми його пустимо, але цього разу без дружини. Досить, надивилися.

А як ви вважаєте, чи правильно вчинили мати і сестра, що виставили нахабну невістку геть із квартири?

Фото ілюстративне