Я все ж розраховувала на цю квартиру, а тепер бабуся ось так зі мною хоче вчинити. Я вважаю, що це не справедливо.
Мої батьки розлучилися, коли мені було всього десять років.
Тато був воєнним, часто їздив у відрядження в інші області. Ми з мамою жили, можна сказати, одні, ще нам багато допомагала бабуся, мама тата.
Одного дня тато з мамою довго сидів на кухні, а потім він зібрав деякі речі і поїхав. З того дня я його й не бачила.
Через два роки мамі вдалось виїхати на заробітки в Італію, бо грошей не було, а жити на бабусину пенсію мама не хотіла.
Квартиру в гуртожитку, в якій ми жили з татом, мама продала, щоб оформити всі документи, дещо взяти з собою, а решту залишила нам з бабусею.
Через декілька років мама хотіла мене забрати до себе, але бабуся казала, що буде краще, якщо я залишусь з нею, буде хоч їй на старість кому стакан води подати.
Ще тоді вона сказала мені, що її квартира буде колись моєю.
Ніхто й подумати не міг, що все ось так обернеться.
Мама знайшла собі там чоловіка. До нас приїжджала дедалі рідше. Там в мене росте і братик. Всі троє вони приїжджали в Україну. Один раз, коли мамин тато пішов з життя, а другий раз, коли я заміж виходила.
Жили ми з чоловіком за одну зупинку від бабусі. Я часто до неї навідувалася. Якщо треба б було, я б її до себе забрала, але бабуся ще в змозі себе сама обслужити.
І ось на початку липня в бабусину квартиру постукав тато з… дочкою від другого шлюбу.
Виявляється, жінки його не стало через якусь недугу. Він нічого іншого не придумав, як взяти п’ятнадцятирічну дочку, мою сестру, і повернутися в рідне місто до мами.
І ось тепер бабуся почала говорити, що треба заповіт переписати, бо в неї тепер не одна онучка, а дві.
– Все буде порівно, на вас з Оксанкою двох розділено!
Ходжу без настрою вже який день. У нас з чоловіком є своя квартира, але і ця б мені не завадила…
Що робити в такій ситуації?
Автор – Наталя У.
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua