fbpx
життєві історії
Мама моя, в принципі, любителька рахувати чужі гроші, тато теж буває не проти в цьому їй допомогти. Все життя, що я з ними жив тільки й чув, то родички купили це і звідки гроші? А ось цей стільки заробляє, а цей стільки, а брат мій багатший за кордоном живе, міг би нам і допомогти. Думав, що на рідного сина це поширюватися не буде, але не тут то було

Мама моя, в принципі, любителька рахувати чужі гроші, тато теж буває не проти в цьому їй допомогти. Все життя, що я з ними жив тільки й чув, то родички купили це і звідки гроші? А ось цей стільки заробляє, а цей стільки, а брат мій багатший за кордоном живе, міг би нам і допомогти. Думав, що на рідного сина це поширюватися не буде, але не тут то було.

Одружилися, гроші на весілля самі зібрали, хоч і хотіли просто розписатися та гроші вкласти, але ж немає «що скажуть родичі?».

І ось ми з дружиною живемо не тужимо, вона в декреті, я заробляю, не багато, але на трьох вистачає, квартира є (у спадок дісталася).
Двічі на рік їздимо відпочивати, так, але бюджетно. Машини немає, але й не потрібна у нашому районі (пробки, витрати на неї – не вигідно).

Відкладаємо трохи на мрію (будинок побудувати), платимо як і багато хто за кредит на ремонт. Все до копієчки йде. Все чітко.

Батьки щоразу не втрачають можливості побурчати, мовляв, що так дешево щось купили або це, «посилилися б, та як у людей купили», «що таку маленьку ділянку взяли.

Говоримо, що й так наскребли по засіках, на що відповідь мовляв, «а куди гроші подінете, раз стільки разів відпочивати їздите, то й то купуєте, значить грошей не мірно, добре вам розповідати. У всіх гроші є, всі просто прибідняються».

А ще постійні питання скільки ти отримуєш, ну скільки. Це щоб порівняти, порахувати. Завжди брешу в меншу сторону, тому що про кредит не знають. І то для них багато, постійні питання, куди гроші витрачаю, хоча живемо не шикуємо, продуктів дорогих не купуємо.

Після того як змінив роботу і чергового питання ну скільки?! Скільки? Відповів солідну суму щоб відстали. Відразу «Ооооо. Молодець! Оооооо».
А за кілька місяців чергове обурене питання: «Куди гроші подієте?

Ми тут з батьком порахували, прикинули з вашою зарплатою йде туди й туди стільки й стільки, де ще?».

Це мене остаточно добило і повеселили одночасно. Я запитав, чи довго вони рахували і зводили з кредитом? Скільки ночей та місяців у них пішло на прорахунки?

На що мені відповіли: «вистачить хамити, краще б на запитання відповів? У самого грошей мішками, немає батькам допомогти». Вони живуть не бідно і само собою, краще за нас, і давно в гонитві за родичами перегнали їх.

На що я відповів, що справжня моя зарплата вдвічі нижча за озвучену. Зате тепер вони чесно зізналися, що вважають кожну мою копійку, а мені смішно від того, що всі ці місяці вони займалися дурницями, рахуючи мої неіснуючі гроші. На це мама зашипіла, образилася, і більше цю тему не порушував ніхто. Ось так.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua