iBilingua

Мені було всього чотирнадцять років, коли в мене нікого не лишилося. Саме в цей час моя мама зібрала речі та з черговим залицяльником поїхали світ заочі. Вона гналася за новим гарним життям, у якому не було місця для нас, дітей. Я залишилася із сестрою 5 років та братом, якому ще й рочку не було.

Протягом першого тижня я якось справлялася. Пам’ятаю, як  сама топила піч, готувала їжу. А потім усе скінчилося: і дрова, і харчі, і гроші. Довелося мені звернутися за допомогою до сусідів. І після цього дорослі вже здогадалися, що за нами ніхто не доглядає.

Сусіди того ж дня звернулися до відповідних органів. Усіх нас відправили до дитячих будинків. Мені було важко перебувати на відстані від брата з сестрою. Я дуже часто плакала через це. Обіцяла собі, що коли стану дорослою, то обов’язково їх розшукаю і заберу.

Коли я досягла повноліття, мені подарували квартиру. Вона була простою і маленькою, зате моєю, рідною. Я була щасливою. Тим більше, що з особистим життям у мене теж було все добре.

Ще перебуваючи у дитячому будинку, я познайомилася з Тарасом. Він потрапив у це місце, коли йому було 15. Його мати з татом їхали в автівці, і тато не впорався з керуванням. Бабуся після цього всього довго на тому світі не прожила.

У мене одразу з’явилася симпатія до простого, але водночас серйозного хлопця. А в нього склалося тепле ставлення до мене. Ми  весь вільний час проводили разом. Коли мені виповнилося двадцять один, то Тарас попросив моєї руки. Я була не проти.

У мене була лише одна умова: я мріяла знайти своїх брата та сестру, і забрати їх до себе. І мені це вдалося, хоча було не швидко і не легко.

Читайте також: Мій брат живе і працює в Польщі, тому тато його не чіпає, а ось я, в “зоні досяжності”. Тато ще не такий старий, але його спосіб життя зробив з нього немічну людину, за якою потрібно доглядати. І ось він і вирішив, що цією людиною буду я. А те, що він все своє життя про мене і не згадував – нічого. Після моєї відмови, всі родичі стали мене засуджувати

Одного дня таки настав той момент, коли ми всі четверо опинилася за одним і круглим столом: гарна, але забідована Катруся, веселий Максимко, та я з Тарасом.

На даний час я вже на пенсії. Мої сестра та брат живуть окремо, в своїх будинках та зі своїми сім’ями.

Я часто думаю про наше життя, і про маму. Як вона могла так вчинити зі своїми дітьми? Як склалося її життя?

Та на ці запитання я більше ніколи не отримаю відповідей… Головне, що ми всі знайшлися, і ми здорові…

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua