Мій брат живе і працює в Польщі, тому тато його не чіпає, а ось я, в “зоні досяжності”. Тато ще не такий старий, але його спосіб життя зробив з нього немічну людину, за якою потрібно доглядати. І ось він і вирішив, що цією людиною буду я.
А те, що він все своє життя про мене і не згадував – нічого. Після моєї відмови, всі родичі стали мене засуджувати
Моя мама вийшла заміж в 18 років, після того, як зрозуміла, що носить під серцем дитину, і мої бабуся і дідусь наполягли на весіллі. Та довго вони не нажили…
Вперше я зустрілася із батьком на своє 15-річчя. Він прийшов, щоб мене привітати. – Я твій тато. Я хочу зустрічатись з тобою та братом. Він почав наполягати, щоб хтось із нас переїхав в його квартиру.
Ця людина не цікавилася нашим життям, від слова зовсім, і ось тепер, в один момент, в нього прокинулися батьківські почуття? Таке може може бути?
Мама вдруге вийшла заміж, коли мені було дев’ять років, а брату шість. Мене ніхто не заставляв, але я сама захотіла кликати його татом, він мені з братом замінив рідного, тому про біологічного батька ми і згадувати не хотіли.
Коли він того дня з’явився на нашому порозі, мама сказала: – Оленко, Миколко, познайомтеся, це ваш рідний батько. Ви маєте право самі вирішувати, спілкуватися з ним чи ні.
Ми одразу розвернулись і пішли. Ми не відчували жодних почуттів до цього чоловіка, він був нам не рідний.
Він не здався – пішов до суду. Неплатник аліментів, який 15 років не згадував про своїх дітей, пішов із ними позиватися. Звісно, в нього нічого не вийшло.
Мати подала позов на позбавлення батьківських прав. Дякую їй за це, вона убезпечила наше з братом майбутнє. Батько не здавався, він писав різні скарги де тільки можна було.
До нас приходили різні люди з перевірками. Якщо в нас вдома, вони бачили зразкову сім’ю та усміхнених дітей, то у батька – повний бардак.
Рішення суду справедливе. Цього чоловіка позбавили батьківських прав. Він знову не давав про себе чути, дякувати Богу, аж 15 років. Я виросла, вийшла заміж та стала мамою.
Мій брат поїхав на заробітки до Польщі, і там одружився, також виховує сина. Мами, на жаль, на цьому світі вже немає. І ось мені приходить лист, в якому зазначено, що я маю з’явитися в суд.
Виявляється, тато вимагає, щоб я його утримувала і доглядала на старості літ. Він, так в загальному скажу, людина не здорова. Його головне прохання до мене було, щоб я до кінця життя за ним доглядала.
У мене вдома двоє маленьких дітей та чоловік. Як він це собі уявляє, я не знаю. Він мав свою квартиру, але через якісь борги, її відібрали. На даний час він живе на якійсь дачі.
Це дерев’яний будинок, “на курячих ніжках”. Але ж він сам себе довів до такого життя! Я не змушувала його йти цим шляхом.
Завдяки тому, що мати позбавила його батьківських прав, суд підтримав мене. Батьку зараз 54 роки. Вік не такий вже і старий, але його спосіб життя зробив з нього нещасну людину. Усі родичі мене засуджують і дорікають, що я байдужа до долі рідного батька.
Але я не можу прийняти в своїй квартирі людину, яка мені зовсім чужа.
Невже я щось повинна дати цій людині? В голові каша… Я вже нічого не розумію. Серце підказує, що я все роблю правильно, але осуд зі сторони не дає мені спокійно жити.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
