Мені ще п’ятдесят не було, коли з’явився перший онук. Ну я відразу й домовилася, що ніяка я для нього не бабуся. Я просто Оксана. Це ж соромно, як люди почують, що мене, таку молоду ще жінку, хтось бабусею називає. Для мене бабка, це та людина, яка під під’їздом сидить, спершись на паличку. І якщо в цьому мене син з невісткою підтримали, то каменем спотикання стала моя троячка.
Я тут читала багато історій про те, що невістки чи рідні діти, жаліються на бабусь і дідусів, що ті відмовляються няньчити їм дітей.
Може це буде звучати і дивно, але я саме така свекруха і “бабуся”. Людоньки, це слово мене тригерить.
Мені 55 років. Я ще працюю. Доглядаю за собою і люблю цю справу. До того ж, маю другого чоловіка, який на три роки молодший за мене. Я повинна гарно виглядати.
І ось проблема моя в тому, що маю я двох онуків, яких невістка хоче перекинути на мене. В мене їх двоє. Матвійчику п’ять років, а Лук’янчику три.
Мені ще і п’ятдесяти не було, коли старший онук з’явився на світ. Я відразу після виписки сказала їм, що ніяка я цьому хлопчику не бабуся. Бабуся це та жінка, яка закутається в хустину і сидить на лавці, підпершись на палку.
Я, молода і красива жінка, якій таке слово навіть не личить. Ми домовилися, що для Матвійка я буду просто Оксаною.
І невістка і син зі мною погодилися. З тим проблем не було. Я до сьогоднішнього дня просто для онуків Оксана.
Але проблема з’явилася в іншому. Якщо чесно, я не старалася для невістки бути подругою. У мене своє життя, у дітей своє. І стосунки у нас були, м’яко кажучи, прохолодні.
А тут ще квартира їм наша мозолила очі. Ми з чоловіком живемо в моїй трикімнатній квартирі. Син собі ще до весілля купив однокімнатну, за свої зароблені. В ній вони й живуть.
І ось Світлана собі щось таке нав’язала, що я повинна з ними обмінятися квартирами. Вона довго себе накручувала, і на самий Великдень, коли прийшла до нас в гості, вирішила цю тему підняти.
Я її прекрасно розумію. Світлана, дівчина мудра, аж забагато. Але я сказала, що в мене немає таких планів. Тоді невістка почала мене “лякати” тим, що не дасть з онуками спілкуватися. Вона думала, що налякала мене. Щиро у це вірила. Смішно!
Вона вважає, що заради того, щоб міняти дітям підгузки, я повинна ще й квартиру їм свою віддати?
Дивна все-таки зараз молодь. Великої радості до онуків я не відчуваю. До того ж, вони мене втомлюють. Цей постійний шум, гам і безпорядок виводять мене з себе. Мені добре бачитись з ними лише у великі свята, не більше.
Мої подруги дивуються, кажуть, що це діти від мого одного і улюбленого сина. Так, це правда. Я свого сина дуже сильно любила і довгий час виховувала одна. Але тепер у мене своє життя.
Погоджуєтесь зі мною?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
