iBilingua

Нам з чоловіком дуже важко. Ми скоро будемо виховувати двох дітей. Але найгірше, що батьки можуть нам допомогти, але вони закривають очі. Їм так легше. А я вже всі очі виплакала через таку несправедливість.

Може хтось і скаже, що в цьому житті треба розраховувати лише на себе, але для чого батькам тоді було нас підганяти з дітьми.

Ми з чоловіком живемо в малесенькій однокімнатній квартирі, і ще й в не дуже хорошому районі. Виховуємо трирічного сина і на даний час я чекаю другу дитину.

А ось мої батьки живуть у 3-х кімнатній квартирі з дуже дорогим ремонтом.

Я їх не раз просила обмінятися з нами, але вони відмовляються. Мама з татом сказали, що ми самі маємо напрацювати собі на хорошу нерухомість, як і вони свого часу.

Але я з дитиною, ще й з пузом, цього зробити не зможу. Чоловік повинен нас забезпечувати. В нас час не легко живеться, все дорожчає на очах. Іноді хвилююся, щоб на хліб з молоком хватило, ну де там ще й відкласти на квартиру.

Мої батьки і з першою дитиною особливо не допомогли, що й казати про другу. Мабуть, їм байдуже, яке майбутнє буде у їхніх онуків.

Якби ж вони помінялись з нами квартирою, я б і слова в їх бік не сказала. До того ж, у нас є дача. Мій тато сам її вибудував. Там можна жити, але батьки туди їздять як на відпочинок.

До того ж там свіже повітря і це їм тільки на користь було б. Але ні, їм же, бачите, в такому поважному віці дуже важливо жити в місті і з комфортом.

Мій чоловік навіть запропонував їм свою автівку віддати в обмін на квартиру, щоб їм з дачі було на чому в місто добиратися, коли захочуть. Але й на це вони не погодились. А ми б продали свою однокімнатну і замість механіки, купили б автівку на автоматному управлінні, щоб і дітям і нам комфортніше було.

Про свою свекруху я взагалі говорити не хочу, від неї я зовсім допомоги не чекаю.

Читайте також: Марта всі 9 місяців намагалася мені догодити: і в квартирі прибирала, і борщі готувала, і вареники ліпила. Бувало навіть таке, що я прокинулась, а мене вже на кухні кава з круасаном чекала. Але я не здавалася і завжди придумувала щось, щоб вказати їй, що вона не в себе дома. Однак Марта, ще той “фрукт”. Та як тільки на світ з’явилася онучка, я попросила доказати, що мій Руслан справді батько

Ця бариня не посоромилася, і обміняла свою 2-х кімнатну квартиру на дві однокімнатні. Одну собі залишила, а іншу – доньці своїй, яка, до речі, ще не заміжня. А син нехай сам думає, де і за що купити.

Усі мріють про онуків, але допомагати ніхто не хоче.

Тепер я розумію, що покладати надії потрібно лише на себе.

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua