Синочок у мене дуже розумний і вихований! Закінчив навчання з відзнакою, отримав хорошу посаду в адміністрації, де і познайомився з цією Мартою.
Я ще її не бачила, та вже зі слів Руслана, я розуміла, що ця жінка моєму сину не пара. А потім настав час нашого з Мартою знайомства.
Що я вам скажу, звичайнісінька дівчина, ніякої родзинки. Таких в світі купа. Щоб щось в неї було унікальне – та нічогісінько. Як на мене, такій людині не місце стояти поруч з моїм сином, і знаходитись в моєму будинку.
Довго я намагалася це пояснити Руслану, ну він начебто зрозумів, якийсь час ми жили спокійно і про неї він не згадував.
Однак, через якийсь час він привів свою Марту в мій дім, і вони зі щасливим обличчям повідомили мені, що в них скоро буде дитина, а я стану бабусею.
Я була сама не своя від почутої інформації. З’ясувалося ще й те, що сама Марта, як я і відчувала, родом з невеличкого села. В області вона винаймала квартиру, і щоб не викидати гроші на вітер, Марта й обкрутила мого сина, заради житлоплощі.
А що, економія досить хороша. Квартири в наш час не дешеві.
Ось мій Руслан і прийняв рішення перевезти свою благовірну в нашу квартиру. А ще за нею треба доглядати, тому що вона виношує нашого малюка.
Я була категорично проти. Але Руслан все ж таки вмовив мене, і я дала добро на таке “сусідство”.
Вона під час свого цікавого стану намагалася всіляко мені догодити: і в квартирі прибирала, і борщі готувала, і вареники з капустою, улюблені мого сина, ліпила. Бувало навіть таке, що я прокинулась, а мене вже на кухні кава з круасаном чекала.
Але я не здавалася і завжди придумувала щось, щоб вказати їй, що вона не в себе дома, і не буде тут керувати. Однак Марта ще той “фрукт”. Вона якось мені сказала, що не буде зі мною воювати, що вона за мир.
3 березня на світ з’явилася моя онучка, яку назвали Соломія. Якось дуже мені було дивно, бо ну нічого від мого сина вона не взяла. Мій Руслан темний і в нього карі очі. Соломія ж біленька і очі якісь не такі. Я знаю, що все ще може змінитися, але погані думки постійно мене наздоганяли.
Ось тому-то я сказала, щоб Марта показала мені підтвердження того, що мій Руслан справді батько її дитини. Це в наш час робиться не складно.
Не знаю, чи на щастя, але результат був позитивний. Я сказала, що онучку прийму, і буду по можливості допомагати, але головною умовою, це з’їхати з моєї квартири. Я не звикла ділити кухню ще з однією жінкою.
Раз син вирішив зв’язати свою долю з цією жінкою, то нехай купляє окрему квартиру, а якщо немає грошей, то нехай їдуть до Марти в село, там теща їм кімнатку виділить.
Словом, після Великодня вони від мене з’їхали. Кажуть, що живуть на орендованій квартирі.
Син зі мною не дуже хоче спілкуватися. Але я вважаю, що ні в чому не винна. Руслан сам вибрав собі таку долю.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Недавні записи
- Ми купили свекру теплу сорочку і три пари шкарпеток, для мами торт і парфуми і поїхали. Та в селі нас чекав сюрприз у вигляді Орисі і дітей. Виявляється, Орися, як повноправна невістка, розгулювала по подвір’ї з телефоном і знімала, як вона казала, “контент”. Ми привіталися і я пішла до свекрухи. Ви собі не уявляєте, яким поглядом вона на мене зиркнула, а потім сказала: “Іноді люди розходяться на деякий час, а потім знову сходяться”. І це вона сказала жінці, яка стоїть перед нею з величезним пузом
- Ввечері я вийшла у двір, а там морозище під п’ятнадцять градусів. Налякалася я і пішла в котельню, ще дров підкинути, в чоловіка нічна зміна, діти вже лягли відпочивати, а я переживала, щоб вода в трубах не замерзла. А тут наш собака вірний, дружок Чарлі, як шмигнув на м’якеньке крісло і не захотів виходити. Та й я не виганяла його, пошкодувала, щоб не змерз. Якби я тільки знала, що то ніч на Андрія, і що нам збитки зроблять, я б навпаки Чарліка залишила на сторожівці
- Після того, як дочка вийшла заміж у Польщі, а мені стало дуже важко, я зібрала всі гроші на той квиток у Краків і стала жити з дочкою і зятем під одним дахом в будинку. Але ось я в своєму меленькому селі. Ніколи не думала, що рідна дитина виставить мене за двері, залишивши без копійки. Мій зять – бездушна людина! Це я зрозуміла давно, ще коли дочка перестала допомагати мені копієчкою. Дивлюся серіали, зрідка спускаюся до холодильника і назад. Мене було не видно і не чути
- Сьогодні за сніданком Катерина Степанівна сиділа засмучена, наче хто з родичів на небеса відправився. Причиною стало те, що гуска “ласти склеїла”. Після в свекрухи піднявся тиск, а коли я його міряла, вона розплакалась, адже вона її виходжувала, годувала, купляла їй вітаміни. Скажу відверто, я в подиві від цієї ситуації. Коли моя донечка потрапила в лікарню, то моя свекруха жодної сльозинки не впустила. Більше того, вона навіть особливо цим не переймалась. Говорила так черство: “Там є лікарі і вони їй допоможуть”
- От знаєте, мені вже й самій 42 роки, не молодість. І коли до мене в Хмельницький їде свекруха, я, само собою, чекаю від Любов Дмитрівни допомоги хоч якоїсь – прибрати, ванну помити, та пиріжків хоч спекти! Так ні, моя – по магазинам, на диван з планшетом, у ванні повалятися з бульбашками. Тільки їсть, спить і гуляє, як на курорті. – Коли вже вечеря буде готова, я зголодніла! Де моя кава? Свекруха вирішила привезти до нас ще свого онука, сина мого чоловіка. І сказала, що я маю готувати його улюблені страви, піцу, гамбургери