Синочок у мене дуже розумний і вихований! Закінчив навчання з відзнакою, отримав хорошу посаду в адміністрації, де і познайомився з цією Мартою.
Я ще її не бачила, та вже зі слів Руслана, я розуміла, що ця жінка моєму сину не пара. А потім настав час нашого з Мартою знайомства.
Що я вам скажу, звичайнісінька дівчина, ніякої родзинки. Таких в світі купа. Щоб щось в неї було унікальне – та нічогісінько. Як на мене, такій людині не місце стояти поруч з моїм сином, і знаходитись в моєму будинку.
Довго я намагалася це пояснити Руслану, ну він начебто зрозумів, якийсь час ми жили спокійно і про неї він не згадував.
Однак, через якийсь час він привів свою Марту в мій дім, і вони зі щасливим обличчям повідомили мені, що в них скоро буде дитина, а я стану бабусею.
Я була сама не своя від почутої інформації. З’ясувалося ще й те, що сама Марта, як я і відчувала, родом з невеличкого села. В області вона винаймала квартиру, і щоб не викидати гроші на вітер, Марта й обкрутила мого сина, заради житлоплощі.
А що, економія досить хороша. Квартири в наш час не дешеві.
Ось мій Руслан і прийняв рішення перевезти свою благовірну в нашу квартиру. А ще за нею треба доглядати, тому що вона виношує нашого малюка.
Я була категорично проти. Але Руслан все ж таки вмовив мене, і я дала добро на таке “сусідство”.
Вона під час свого цікавого стану намагалася всіляко мені догодити: і в квартирі прибирала, і борщі готувала, і вареники з капустою, улюблені мого сина, ліпила. Бувало навіть таке, що я прокинулась, а мене вже на кухні кава з круасаном чекала.
Але я не здавалася і завжди придумувала щось, щоб вказати їй, що вона не в себе дома, і не буде тут керувати. Однак Марта ще той “фрукт”. Вона якось мені сказала, що не буде зі мною воювати, що вона за мир.
3 березня на світ з’явилася моя онучка, яку назвали Соломія. Якось дуже мені було дивно, бо ну нічого від мого сина вона не взяла. Мій Руслан темний і в нього карі очі. Соломія ж біленька і очі якісь не такі. Я знаю, що все ще може змінитися, але погані думки постійно мене наздоганяли.
Ось тому-то я сказала, щоб Марта показала мені підтвердження того, що мій Руслан справді батько її дитини. Це в наш час робиться не складно.
Не знаю, чи на щастя, але результат був позитивний. Я сказала, що онучку прийму, і буду по можливості допомагати, але головною умовою, це з’їхати з моєї квартири. Я не звикла ділити кухню ще з однією жінкою.
Раз син вирішив зв’язати свою долю з цією жінкою, то нехай купляє окрему квартиру, а якщо немає грошей, то нехай їдуть до Марти в село, там теща їм кімнатку виділить.
Словом, після Великодня вони від мене з’їхали. Кажуть, що живуть на орендованій квартирі.
Син зі мною не дуже хоче спілкуватися. Але я вважаю, що ні в чому не винна. Руслан сам вибрав собі таку долю.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
