Я одружена. У нас з чоловіком Петром є дитина, донька. Разом ми 3 роки. Рік ми жили у моїх батьків. Але потім чоловік захотів переїхати до своїх родичів. І ми вже 7 місяців живемо не з моїми батьками.

У моєї мами була звичка обговорювати мої проблеми з чоловіком зі своїми подругами. Коли я їй говорила, що мені це не подобається, вона ображалася. Родичі чоловіка теж не мед, але зараз мова не про них.

Три місяці тому ми з чоловіком посварилися, я поїхала до батьків. Мама мені сказала, щоб я розлучилася з ним. Але я не була готова до розлучення, все ж таки у нас дитина. Я її не послухалася. Вона говорила, що він такий-сякий нічого не робить. Пізніше ми з Петром помирилися. Але відтоді мама зі мною не розмовляє, вже три місяці.

Про мого Петра. Він не поганий. Єдина проблема – він не хоче жити окремо, орендувати житло. Вірніше, у нас немає можливості, але він не шукає більш прибуткову роботу. У мами я єдина дочка, тому вона так і переймається. Але її турбота якась не правильна, мені так здається.

На чиїй стороні правда в нашій ситуації? Так були моменти, вона допомагала мені. Правда, потім же дорікала, що я сама нічого не можу, ще й чоловівка не такого вибрала собі.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!