fbpx

Мама Олександра геть розум втратила. Хоче, щоб син їй кожного місяці перекидав на карточку чималу суму. Справа в тому, що Іванна Василівна скоро виходить на пенсію, а за такі гроші вона не проживе в місті. Але при чім тут я? В нас з чоловіком двоє дітей, яких одягнути, нагодувати треба, а різні гуртки, вони також не дешеві. Чоловік погодився, а я лютую. Ну не розумію я цього і крапка!

Мама Олександра геть розум втратила. Хоче, щоб син їй кожного місяці перекидав на карточку чималу суму. Справа в тому, що Іванна Василівна скоро виходить на пенсію, а за такі гроші вона не проживе в місті. Але при чім тут я? В нас з чоловіком двоє дітей, яких одягнути, нагодувати треба, а різні гуртки, вони також не дешеві. Чоловік погодився, а я лютую. Ну не розумію я цього і крапка!

***

– Чоловік вчора сказав, що мати його на пенсію зібралася виходити! – розповідає 38-на Ліля. -Літо хоче допрацювати, а з вересня на заслужений відпочинок. І в її картині світу на пенсії їй повинен допомагати син, уявляєш? Щомісяця підкидати тисячі три. Вона йому так і сказала! На пенсію, говорить, хіба проживеш…

Свекрусі Лілі, Іванні Василівні, влітку має виповнитися шістдесят два роки. Вона звичайна нічим не примітна жінка із зайвою вагою і купою болячок. Виглядає на свої і навіть старше, багато років живе одна в двокімнатній квартирі, нічим не цікавиться, хобі не має.

– Ну якщо не брати до уваги хобі плітки про сусідок і подруг, – уточнює Ліля.

Колись на зорі подружнього життя, відразу після весілля, молоде подружжя жило у Іванни Василівни років півтора, поки вирішували своє житлове питання. Спільне проживання невістки і свекрухи не цукор, звичайно, і відносини тоді напружилися дуже сильно. Роз’їжджалися зі скандалом і майже рік потім не спілкувалися.

Потім відносини поступово виправилися, звичайно, але близькими і рідними людьми невістка і свекруха так і не стали. Коли народилися внуки, Іванна Василівна трохи допомагала, але без особливого завзяття. Якщо просили посидіти, не відмовлялася, але ініціативи не проявляла.

– Так ми просили щось кілька разів за весь час, від сили раз десять, може бути! – пояснює Ліля.

– Тільки в абсолютно безвихідних ситуаціях! Кілька разів вона забирала дітей з саду, тиждень сиділа зі старшим, поки я була в пологовому будинку. Потім якось раз зі старшим ми в лікарню потрапили – вона залишилася з молодшим, однорічним. А, ну в останні три роки з собакою нашою сидить, коли ми їдемо у відпустку. Ось і вся допомога…

Ліля вважає, що вони з чоловіком чудово впоралися і без допомоги ззовні. Дітей виростили, їм уже тринадцять і дев’ять років, кредит за свою квартиру виплатили, дачу купили. У планах – упорядковувати дачу і брати ще одну квартиру, на майбутнє, хоча б невелику. Може бути, дітям на старт, може, собі на старість…

Зараз свекруха і невістка підтримують важливий нейтралітет, вітають один одного зі святами кілька разів на рік. В основному Іванна Василівна спілкується з сином: дзвонить, дізнається новини, повідомляє свої.

А тепер ось у свекрухи пенсія на горизонті, і вона, виявляється, чекає допомоги від сина. У неї одних постійних ліків на кілька тисяч. Плюс потрібно купувати харчування, взуття, одяг, господарські товари, оплачувати житлово-комунальнi господарства, стригтися, ремонтувати взуття та лікувати зуби. І це ще далеко не повний перелік витрат, звичайно.

А якщо ще якийсь форс-мажор у вигляді платної операції, тоді і зовсім справа погана.

– Ну всі пенсіонери якось живуть же! – обурюється Ліля. – Мої батьки, наприклад. Вони взагалі в області, у них пенсія копійчана. І вони навіть не думають просити грошей у мене! Та я впевнена, навіть якщо я раптом надумаю їм щось давати, вони відмовляться навідріз… При цьому якось не бідують. Ліки купують, одягаються, харчуються нормально!

Ліля з чоловіком обоє працюють, однак доходи розписані вже давно, і викроїти з бюджету дві чи три тисячі щомісяця вельми проблематично. Ні, можна, звичайно – якщо не їздити у відпустку два рази в рік, або скасувати спорт у дітей, або плюнути вже на дачу, або не брати в кредит квартиру.

– Значить, скасувати! – міркує чоловік Лілі. – Або плюнути. Або не брати! Все-таки це мама, і відмовити їй у допомозі я не можу!

Сина Іванна Василівна, до слова сказати, ростила одна з дванадцяти років. Але Ліля не бачить в цьому особливого героїзму. Ніяких особливих вкладень свекруха не робила, чоловік Лілі навчався безкоштовно, ріс по таборах, як всі діти того часу.

– Не можеш їй відмовити? Прекрасно! – злиться на чоловіка Ліля. – Тоді ось іди і зароби на маму додатково. Без урізання витрат на сім’ю. А що? Я вважаю це справедливим! Твоя мама – це твій обов’язок, причому тут я і діти?

Як вважаєте, чи прийнятно батькам, які отримують досить пристойну пенсію, звертатися до дітей за допомогою?

Це нормальна постановка питання – я, мовляв, виходжу на пенсію з першого числа, мені потрібна допомога, готуйся платити мені стільки-то щомісяця?

Або це нахабство з боку батьків?

Все-таки дорослим дітям зараз теж непросто. На них кредити, діти малі, купа проблем, платне навчання і медицина, відсутність впевненості в завтрашньому дні і будь-яких гарантій.

Нормальні батьки повинні виживати якось самі.

Чи згодні? Що думаєте?

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page