– Це вже не життя, а суцільне випробування! – мама вчергове притисла телефон до вуха. – Христя, ти не уявляєш, як вони мене дістали зі своєю “музикою”!

Я слухала мамин голос і мовчки пила каву на своїй кухні. Звісно, я знала, про що йдеться. Сусіди зверху, молода сім’я, вирішили виховати зі своєї п’ятирічної доньки майбутню віртуозку. Але поки що це більше нагадувало боротьбу зі скрипкою, ніж музику. Будинок у нас панельний, тому всі ці “бринькання” долинали до маминої квартири, як шлейф безкінечного випробування нервів.

– Мамо, ну це ж дитина, – спробувала я заспокоїти. – Усі діти хочуть пробувати щось нове.

– Христю, я все розумію, але я ж не зобов’язана терпіти це цілими днями! Вони ж, певно, навіть не задумуються, що їхній скрипковий хаос чують усі!

– То, може, поговориш із ними? Попросиш хоча б обмежити години занять? – невпевнено припустила я.

– Що я їм скажу? Щоб вони взагалі перестали грати? Це їхня квартира. Або я переїжджаю до тебе, бо більше не витримаю!

Це було ключовим моментом. Моя мама – жінка непроста, і жити разом із нею в одній квартирі – завдання з розряду “на межі фантастики”. Я уявила, як вона заходить на кухню і починає давати вказівки, де що має стояти, або критикує, що я занадто голосно ставлю музику. Ні, це точно не варіант.

– Мамо, не переймайся. Я щось придумаю, – відповіла я, хоча й сама ще не знала, що саме.

Наступного дня я вирішила перевірити, наскільки гучні звуки долинають із сусідської квартири. Зателефонувала мамі й сказала, що прийду до неї на чай. У її квартирі “музика” справді звучала так, наче маленька скрипалька сиділа просто на кухні. Але що мене найбільше здивувало – ці звуки долинали не постійно. Дитина грала пів години, потім був довгий спокій.

– Ось! Чуєш?! Знову почалося! – мама нервово бігала по кімнаті.

– Ну, мамо, не так уже й часто вона грає, – намагалася заспокоїти я.

– Христю, ти мене не розумієш! Це просто нестерпно!

Я вирішила, що все ж таки піду до сусідів і поговорю. Не зі скандалом, а просто по-людськи.

На сходовій клітці мене зустрів чоловік, який вигулював їхнього песика. Ми привіталися, і я наважилася звернутися до нього.

– Доброго дня. Я Христина, ваша сусідка знизу. Хотіла поговорити про вашу доньку…

– Щось трапилося? – він насторожився.

– Ні-ні, все гаразд. Просто хотіла попросити: чи могли б ви обмежити години, коли вона грає на скрипці? Моя мама трохи нервує через ці звуки.

– Ох, вибачте, будь ласка, – відповів чоловік із щирим жалем. – Ми вже намагалися домовитися з дитиною, щоб вона грала лише вдень. Але розумієте, у нас педагог каже, що потрібно більше практикуватися…

Я відчувала, що мені незручно, адже це була їхня квартира, їхня дитина. Але й маму теж можна зрозуміти.

– Може, є спосіб якось приглушити звук? Наприклад, постелити килим або підкласти щось під скрипку? – обережно запропонувала я.

– Ми спробуємо. Дякую, що сказали. Хочемо, щоб усім було комфортно, – чоловік привітно посміхнувся.

Повернувшись до мами, я розповіла їй про нашу розмову.

– Христю, ти думаєш, вони щось змінять? – з підозрою спитала вона.

– Можливо. Але, мамо, ти ж теж розумієш, що це маленька дитина. Їй потрібно вчитися.

– І що мені тепер робити? Терпіти?

– Або знайти собі інше заняття, щоб відволікатися. Може, ходи на прогулянки, читай книги, в’яжи. Ти ж завжди казала, що хочеш зайнятися чимось корисним.

Мама закотила очі, але, здається, задумалася.

Протягом наступного тижня ситуація дещо змінилася. Звуки скрипки стали менш гучними, можливо, завдяки тому, що сусіди таки щось зробили зі звукоізоляцією. Мама теж почала займатися вишивкою, і це відволікало її від шуму.

– Христю, знаєш, я вже звикла, – зізналася вона мені якось. – Навіть почала думати, що ця дитина, можливо, справді стане великою музиканткою.

– От бачиш! Усе можна вирішити, якщо просто поговорити, – усміхнулася я.

А ви як вважаєте? Чи варто йти на компроміс у таких ситуаціях, чи краще відстоювати свою позицію до останнього? Поділіться своєю думкою в коментарях, мені дуже цікаво дізнатися вашу точку зору!