fbpx
життєві історії
Мама перед Великоднем вирішила зробити в домі генеральне, а заодно й позбутися деяких речей, які їй вже не знадобляться. Перше, чого вона захотіла позбутися, було старе і велике ліжко, адже тата вже більше двох років, як з нами немає. – Для чого мені такий велетень в домі, – сказала мені мама по телефону. Я пораділа за неї, адже нове є нове, я ж не знала продовження цієї історії

Моя мама перед Великоднем вирішила зробити в домі генеральне, а заодно й позбутися деяких речей, які їй вже не знадобляться. Перше, чого вона захотіла позбутися, було старе і велике ліжко, адже тата вже більше двох років як з нами немає.

– Для чого мені такий велетень в домі, – сказала мені мама по телефону. Я пораділа за неї, адже нове є нове, я ж то спершу не знала, що їй буде шкода його викинути на смітник чи продати, і вона задумає віддати матрас нам…

Деревинки від ліжка вона акуратно повискладувала в коридорі, а матрац накрила тканиною і відставила в сторону… Старий добротний матрац від ліжка вона ніяк викинути не могла і трохи подумавши, запропонувала його нам подарувати – а раптом знадобиться!

Ми відразу засумнівалася в потрібності цього артефакту, але від жадібності я схопила цей 40-річний раритет і вмовила чоловіка перевезти його на дачу.

“А куди він нам?” – запитав чоловік. “У нас і так одне ліжко і крісло займають половину єдиної кімнати в нашому маленькому будинку!” – сказав він несхвально, не бажаючи зі мною сперечатися… Але я не вгамовувалася і продовжувала наполягати на перевезенні цього добра на дачу, хоча заздалегідь знала, що цей матрац нам не підійде…

Ярослав, нарешті, здався… У вихідний день ми поїхали до моєї мами і забрали цього “дідуся” до себе на дачу. Ми привезли його з вітерцем на багажнику машини і затягли в наш маленький затишний будиночок і тут виявилося, що цей матрац “дідусь” нам не підходить ніяк…

“Ну і що тепер?” – запитав обурений Ярослав, коли матрац не підійшов за своїми параметрами ніяким боком під наше ліжко?! Як не крути він не вписувався в наше тепле гніздо взагалі! Що з ним тепер робити? Ми поставили матрац на проході посеред кімнати і стали “насолоджуватися” цим придбаним багатством. Це надбання радянського періоду загороджувало нам весь прохід в кімнаті.

Ми цілих два місяці терпіли незручності в надії, що ми все-таки зможемо пристосувати цей “спадок” … Раптом подзвонила близька родичка. Почувши про нашу проблему, вона заявила, що добротний матрац – її мрія, і якраз його не хватає на її дачі і вона готова забрати його найближчим часом.

Ура! Ми з чоловіком зраділи, як діти і стали плекати це надбання і берегти! Забирай швидше!.. Але ні!!! Було сказано – “найближчим часом!!!” День за днем, ми спотикалися і натикалися на цей матрац і не знали що з ним робити, але продовжували сподіватися, що родичка його, нарешті, забере. Час минав, а матрац продовжував припадати пилом в маленькій кімнатці.

Ми спотикалися об нього… поки Ярослав не розсердився по-дорослому і заявив, що пора від цього “раритету” позбутися.

– Нам не потрібен цей матрац! – сказав він в сотий раз.  Цей матрац посеред кімнати в будинку його дістав остаточно і чоловік готовий був з самого ранку його витягти і сплавити першому зустрічному, а як ні, то на смітник.

Запропонували одному сусідові, другому – нікому не треба! Ну не спалювати ж цей багатостраждальний матрац, як непотріб?! А тут якраз сусіди з роботи повернулися, що навпроти живуть, вони тільки пару місяців, як до нас переїхали. Ці від запропонованого нами “подарунка” були в захваті, хоча вони були й готові не те, що забрати, а ще й оплатити нам пристойну суму, але ми відмовились.

Як тільки матрац отримав нове місце проживання, а ми щасливі зайшли в будинок, подзвонила моя родичка зі своїми високими мріями про евакуацію матраца… А ми такі: “Матраса вже немає!”. Він знайшов своїх нових власників!”

Родичка дуже образилася на те, що ми “сплавили” таку добротну річ геть стороннім людям, і ще довго з нами не виходила на зв’язок. А я тоді відповіла – “Треба було брати, коли давали, а ви тягнули бика за рога, ось і дотягнулися!”.

А днями телефонує мама і питає, чи не потрібний нам на дачу старезний вінтажний столик. Я вже задумалась, а може й справді на таких речах люди гроші заробляють, а ми, такі добрі, роздаємо наліво і направо…

А може й собі залишу, все-таки це крута річ!

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page

facebook