Мама покликала нас із сестрою на серйозну розмову, але після почутого у Уляни аж обличчя перекосило, так їй “не зайшло” те, про що повідомила мама. Ще б пак!

Раніше ми з сестрою Улянкою були не розлий вода, хоч вона і старша за мене на 6 років. Уляна ніколи від мене не відверталася, а, навпаки, завжди допомагала і заступалася за мене перед однолітками.

Я, у свою чергу, теж усіляко намагалася вигороджувати її перед мамою. Говорила, що сестра з танців приходила раніше, ніж було насправді. Розповідала, що ні з якими хлопчиками вона у школі не товаришує; ну і так далі, усілякі там сестринські справи.

Коли Уляна вийшла заміж, вона стала жити у будинку свого чоловіка, разом із його батьками. Наше спілкування, звісно ж, скоротилося, зустрічі стали рідшими. Але ми залишилися за добрих стосунків: я, час від часу, могла навіть приходити до неї поспілкуватися, чоловік її не був проти.

Тим більше, мені хотілося більше часу проводити з сестрою, бо в мої плани на майбутнє входив переїзд до міста. Я ще не думала тоді про заміжжя, але було сильне бажання виїхати з рідного села.

До вишу я не вступила. Тоді в мене виникла така ідея: поїхати на заробітки за кордон. Гаяти час, працюючи у відділенні сільської пошти, мені здавалося безперспективним, тож випросивши у мами потрібну суму, я почала готуватися.

Якось вивчивши сто найпотрібніших слів і фраз, взявши з собою, крім усього іншого, важкий розмовник у твердій палітурці, я зібрала сім’ю і ми разом відзначили мій від’їзд. Що сказати, народний звичай, але так мені було легше морально. Ми ж рідні.

Дорога була дуже незвичною, весь час здавалося, що я кудись спізнююся. Але, зрештою, я приїхала в сонячну Іспанію.

За ті п’ять років, що я пропрацювала доглядальницею в одній сім’ї, я змогла накопичити достатню суму для покупки квартири в сусідньому з моїм рідним місті. У той же час Уляна вже була при надії третьою дитиною.

Я бачила фотографії всіх її дітей і взагалі ми підтримували спілкування в соцмережах. Але залишитися жити закордоном назавжди не входило в мої плани, тож настав час і честь знати.

Та сім’я справді прив’язалася до мене і всіма силами намагалася мене зупинити від повернення в Україну, та ще й в такий час. Вони навіть підняли мені зарплату. Тому, зізнаюся, я пропрацювала у них ще півроку, суто з матеріальних спонукань: зробити хороший ремонт у квартирі теж грошей коштує.

Плюс вони пообіцяли, що завжди на мене чекатимуть, якщо я надумаю повернутися. Мені тоді не було й тридцяти, чому б не залишити цей варіант про запас?

Вдома мене зустріли дуже тепло. Я, звичайно ж, привезла подарунків, смаколиків. Не забула також про племінників. Була дуже рада знову побачити своїх рідних. Наприкінці дня мама сказала, що нам трьом потрібно обговорити одне питання.

Уляна знала, про що йшлося, а я була ще не в курсі. Виявилося, що мати продала нерухомість. Старий будинок зі шматком землі, що дістався їй від бабусі в селі. Там ніхто не жив, але земля щось та коштувала.

Гроші, отримані від продажу, вона поділила між нами з сестрою порівну. А собі лишила меншу частину, сказала, що на старість.

Обличчя в Уляни аж перекосило. Вона немиготливим поглядом спершу дивилася на маму, а потім на мене.

Зрештою вона не промовила жодного слова. Але було видно, що для неї це мовчання давалося дуже важко.

Звичайно ж, наступного дня я з нею зустрілася, щоб обговорити, що її так не влаштувало. І це була важка розмова. Вона все розповідала, з чого складається майно сім’ї та як правильно ділити його на її думку.

Сестра прийшла з дитиною на руках і в дуже кепському настрої. Вона пригадала мені всі мої промахи, починаючи з самого дитинства. Звинуватила мене в тому, що я навіть не уявляю, як легко живеться молодшій сестрі на противагу старшій.

Але найбільша її претензія була до мене через гроші. Як можна поділити гроші порівну, якщо я не маю дітей, а в неї їх цілих троє?

А ще в мене без п’яти хвилин куплена власну квартиру в місті, а Уляна живе з дітьми та свекрами в одному будинку! Це не чесно та несправедливо. Напевно, я з мамою свідомо домовилася про те, як поділити гроші.

Адже, якщо по-чесному, то більша їх частина мала дістатись старшій сестрі, яка вже виховує спадкоємців. А я тільки весело проводжу час і жуву у своє задоволення.

Через півроку я справді переїхала жити до міста. Тепер працюю тут і, в принципі, мене все влаштовує, квартира хороша і район зручний. Ось тільки вікна виходять на сонячний бік. Я довго думала, як вирішити цю проблему і мені порадили просто купити гарні штори та, найголовніше, кондиціонер.

Дякую мамі, грошей, які вона мені дала, з головою вистачило на цю покупку. А з Улею ми якось перестали спілкуватися. Та й вона живе у селі, а я тепер у місті. Ну що вдієш, буває, у всіх своє життя. Нехай думає, що мені все далося дуже легко. Але робота в чужій країні – це не просте випробування, повірте.

Всім миру й добра.

Передрук без посилання заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.