Вранці на роботу Ромі подзвонив чоловік і повідомив, що ввечері, не заїжджаючи додому, відразу відправиться до друзів святкувати своє професійне свято. “Якщо хочеш, приходь”, – додав байдуже, впевнений, що вона не піде, а буде читати або весь вечір стирчати біля комп’ютера.
“Гаразд”, – теж безбарвно відповіла Рома, але в обідню перерву вирушила в універмаг за подарунком чоловікові. Жінки юрмилися у відділі парфумерії.
Ромі відразу кинувся в очі флакон дорогого парфуму – на чорному глянці коробочки елегантний красень в недбало накинутому піджаку, із глузливою напівусмішкою. Точно її Ігорко.
Продавщиця спритно упаковувала подарунки в яскраву фольгу, клеїла бантики. Несподівано підійшла бабуся сказала:
– Ех, дівчата, ось ви даруєте мужикам одеколони, а нюхати-то будуть інші і краватками милуватися теж.
“Дівчата” дружно засміялися, а Рома подумала, що вона все життя так – все для Ігорчика, а він – для інших. Молоді були – любила його без пам’яті, а він поблажливо дозволяв. В інститут на заочне вступив – вона ночами за нього контрольні писала. Діти з’явилися – всі турботи взяла на себе.
Звичайно, по початку вона відчувала його подяку. Потім він до її турботи звик і сприймав як належне. Хоча з боку, напевно, здавалося, що сім’я ідеальна: достаток, мирне життя, слухняні, розумні діти. Але ось діти вивчилися і поїхали. Рома залишилася з чоловіком. І зрозуміла, що в її житті чогось не вистачає.
Її мати тоді, 20 років тому, була проти їхнього шлюбу. “Ну, подивися, він же дуже красивий, і знає про це, і милується собою, – твердила вона закоханій дочці. – Гарний чоловік – загальний чоловік. Всі будуть на нього витріщатися, а тобі дістанеться менше всіх, хоча прав буде більше”. Тоді пункт перший – ми маємо нецікаву дружину. Пункт другий – їй уже 43 роки, пункт третій – вона нікому не потрібна …”
Рома підійшла до вікна. Сонце гріло вже по-весняному. “Скоро і жіноче свято, – подумалося мляво. – І що? Знову одна… Але ж життя майже прожите… І що попереду? …”
З вулиці долинуло веселе цвірінькання, потім наполегливий стукіт по склу. Рома опустила очі – по карнизу походжав розкудланий-горобець і косив на Рому круглим оком.
“Але ж це знак”, – подумала Рома. В ту ж секунду, підтверджуючи її думки, застукали настінні годинники.
“Отже, час ще є. Пункт перший – якщо нас не люблять, полюбимо себе самі …” Плеснувши дверима, Рома помчала сходами вниз: спочатку в перукарню, потім в магазин…
О пів на сьому дзеркало захоплено дивилось на таємничу незнайомку: злегка похитуючись, вона сиділа в комп’ютерному кріслі. Маленька чорна сукня, коротка стрижка, по-модному розпатланий триколірний чубчик, а очі глибокі, з загадкою (підводка, тіні), губи – з блиском – і ось вони вже і пухкі, і капризно вигнуті.
2Отже, пункт другий: в 40 років життя тільки починається…”
Вона пройшла на кухню, повернулася з келихом вина, чокнулась з дзеркалом: “Пункт третій – а чи потрібен нам чоловік, який не зміг оцінити таку жінку?..
Чи варто говорити, що до друзів на святкування Рома увійшла, злегка похитуючись на тонких шпильках. Загальне оторопіння – і відразу потягнулося кілька чоловічих рук: допомогти зняти пальто, запропонувати стілець або яблучко. “Ах, так… Що ви говорите ?! І мій чоловік тут?.. Я якось відразу не помітила …”
Противник був приголомшений раптовим вторгненням, збитий з пантелику стратегією і тактикою, пригнічений загальним захопленням.
Вранці, бажаючи взяти реванш за вчорашню поразку, Ігор своїм колишнім голосом нахабно заявив: “Ми взагалі-то снідати будемо?” Але тут він помилився, або, може, ще не прокинувся остаточно, тому що поруч з ним була зовсім не та, що раніше, в сенсі, не “принеси-подай”.
Поруч безтурботно посапувала ніжна, примхлива жінка, абсолютно впевнена в собі.
Не повертаючи розпатланого чубчика, вона капризно промуркотала: “А ти вже приготував сніданок, любий?” Потягнулася і, знову засинаючи, подумала: “Ось так-то, милий. А інакше доведеться повернутися до пункту третього”.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook