Швидше за все я просто та людина, якій все не так і все не те. Принаймні, якихось серйозних причин скаржитися на свекруху у мене бути не може: ми живемо за дві тисячі кілометрів один від одного, телефонуємо один одному приблизно раз на місяць.
Допомагати батькам чоловіка поки немає необхідності, просити їх допомоги на щастя, теж не потрібно.
І такі відносини мене більш ніж влаштовували. Але потім народилася дочка і бабуся вирішила приїхати поспілкуватися з нею.
– Мама тобі допоможе! – бадьоро говорив чоловік. – Вона дуже добре ладнає з дітьми. Ти зможеш зайнятися своїми справами!
Свекруха сама з великої родини, дітей у неї теж троє, а наша дівчинка – вже четверта онука. До того ж досить довго вона працювала педагогом. Так що за цю сторону питання я не переживала. А ось в тому, що зможу зайнятися власними справами, сильно сумнівалася і як виявилося, не дарма.
Зайка зустріла бабусю відмінним ревом, який мабуть приберегла спеціально для неї. Так-то вона тепер весела дівчинка. Але спільну мову свекруха з нею дійсно знайшла досить скоро.
Зате майже повністю полетів наш вистражданий місяцями режим: зарядка, прийом вітамінів, прогулянки, купання – все виходило тепер пізніше або взагалі скасовувалося, тому що свекруха ніяк не могла розлучитися з онукою. Але ніби як пару тижнів можна і потерпіти.
Тим більше, кілька разів вона їхала на півдня або на цілий. Хто відмовиться від безкоштовної екскурсії? Сьогодні друзі запросили в гості! Ой і обов’язково потрібно з’їздити в храм.
Загалом, так-то ми з дочкою жили майже як зазвичай. Просто замість дівчинки мене тепер смикала тітонька. Тому що час, який у мене «звільнився», потрібно було неодмінно витратити на приготування вечері з трьох страв.
Серйозно, ми з чоловіком стільки не їмо в принципі. А ще й піцерія нам готує із задоволенням. В крайньому випадку ввечері, залишивши дитину з татом, я можу зварити, посмажити або згасити що-небудь просте.
– Давай сьогодні нафаршируємо перці! – вигукує свекруха. – З домашнім фаршем. Досить вже харчуватися напівфабрикатами.
– Може, фарш все-таки магазинний візьмемо?
– Ні, навіщо тоді це все! Не хочеш перці, можна зробити кистибалі. Там всього-то тісто замісити, картоплю зварити, пюре потовкти, загорнути їх і посмажити…
Ось кому точно «полегшало», так це чоловікові. У дитинстві мама постійно була зайнята з учнями і він ріс дуже самостійним. Сам готував, прибирав, гуляв з собакою, доглядав за іншими тваринами, яких завжди було багато в будинку. В результаті сам вирішив вступати в інше місто і поїхав з дому в 17 років.
– Коли твоя мама встигала стільки наготувати? – здивувалася якось раз я.
– А вона і не готувала, – незворушно відповів чоловік. – У нашій родині всім господарством займався тато. Ну і ми, коли підросли. Мама взагалі рідко була вдома.
Ці ж два тижні свекруха пильно охороняла його спокій: з ранку, коли я зазвичай залишала дитину, щоб випити чаю і сходити в душ, вона забирала доньку до себе.
Увечері, коли я зазвичай просила чоловіка зробити їжі або налити ванну, вона сиділа з дівчинкою, поки я все це зроблю сама. Загалом, профіт в наявності. Ось тільки не мамі, а татові.
З іншого боку, вона й справді не встигла приділити синові час, коли він ріс. Хоч таким чином вирішила допомогти.
Ну, а я все-таки з нетерпінням чекала від’їзду свекрухи. Чорт з ним, з часом на себе! Краще вже якось без допомоги.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!